Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
27 грудня, 2013

Генерувати змісти, а не оперувати гаслами

У 2014 році, як не парадоксально, закріплюватиме позитивні тенденції у розвитку громадянського суспільства в Україні буде й надалі режим Януковича, який викликає настільки гостре неприйняття мільйонів людей, що вони просто змушені сьогодні ставати активними.

Величезна відповідальність лежить і на лідерах опозиційного руху. Не хочу услід за деякими любителями «бити своїх» кричати про те, що ці люди не використали фантастичних шансів, які принаймні тричі давала їм присутність сотень тисяч людей на вулицях Києва. Адже ці лідери – теж люди, на яких (неочікувано для них самих!) впала величезна відповідальність. І вони по-своєму непогано впоралися з надскладним завданням організації життя Майдану, а головне – не наробили непоправних помилок, за якими міг би бути лишень безповоротний розкол держави і суспільства.

Але опозиція і громадянський рух діють у надскладних умовах, коли влада (яка в будь-якій правовій і демократичній державі давно пішла б на діалог і поступки) вперто хоче зберегти все як є і готова задля цього на будь-яку підлість. Коли за цією владою стоїть потуга північно-східної сусідки з її фінансовими можливостями й вельми професійними спецслужбами. Коли, нарешті, в середовищі самої опозиції й громадянського руху множиться наша незнищенна національна бацила отаманщини (відразу з’явилися голоси, незадоволені складом НО «Майдан» - хоч участь у раді об’єднання є перепусткою не так до майбутніх владних кабінетів, як до теперішніх «розстрільних списків»).

Відтак надзавдання лідерів опозиції – запропонувати суспільству шляхи вирішення реальних проблем, які це суспільство хвилюють. Показати свою здатність «генерувати змісти», а не просто оперувати гаслами. А ще – знайти дуже хистку грань між зниженням тиску на владу (тоді про Майдан врешті-решт просто забудуть), і різким посиленням цього тиску, який може спровокувати обложену владу на неадекватну силову реакцію, наслідком якої стане кров і великомасштабне силове протистояння.

 Очевидно, у 2014 році матимемо весь комплекс сьогоднішніх викликів, помножених на наближення виборів (чергових чи позачергових, якщо влада таки змушена буде йти на якість поступки). Виборів, які правлячий клан намагатиметься виграти за будь-яку ціну. На цьому тлі в сусідній столиці можуть бути запущені сценарії прямого розколу нашої держави. Невипадково слова про можливість такого розколу злетіли вже з вуст не лише Віктора Медведчука, але й Андрія Клюєва. Не думаю, що правляча команда сьогодні хоче такого розколу – адже капіталізація СКМ при цьому суттєво погіршилася б. Однак провокації з-за північно-східного кордону плюс продажність і безвідповідальність вітчизняних владців на тлі радикалізації протестів можуть змусити події розвиватися й за вкрай небажаним і не прогнозованим сценарієм. Та й у середовищі людей на Євромайданах є певне число тих, хто готові скинути «баласт Донбасу», аби нарешті рвонути до Європи. На жаль, опозиція не має можливості цілком нейтралізувати ці виклики. Але спробувати мінімізувати небезпеку – може й повинна. До її честі, досі вона переважно діяла тут цілком правильно. І певні ознаки зміни суспільної атмосфери на Сході й Півдні сьогодні наявні. Так, Євромайдан у Донецьку нечисленний. Але десять років тому такий майдан там просто знесли б упродовж півгодини молодики з бейсбольними бітами. А сьогодні він існує – і поволі набирає симпатиків. 

 Опозиції дуже важливо показати суспільству хоч якісь «історії успіху». Насправді вони є. Те, що Євромайдан не було знесено в ніч на 11 грудня (кажу це відповідально, як людина, що прикривала лівий фланг барикади на Михайлівській у районі Лядської брами), стало наслідком того, що спецназівці (на відміну від ранку 30 листопада) отримали команду «витіснити», а не «зачистити». А виявилося, що «витіснити» (лишаючись у якихось мінімально прийнятних для світової громадської думки рамках) – уже неможливо. І те, що навіть на Банковій і на вулиці Богомольця зрозуміли небезпеку великого кровопускання – наша велика перемога. І те, що принаймні в риториці влади Європа ще існує, що владні ЗМІ не захлинулися в тотальній антизахідній істерії за російським чи білоруським взірцем – теж наша перемога. Можна іронізувати з гасла «регіонів» «будувати Європу в Україні». Але спробуймо уявити собі Путіна, який пропонує «побудувати Європу в Росії» (чи Лукашенка – який обіцяє зробити те ж саме в окремо взятій Білорусі). І ми зрозуміємо, що дечого таки досягли.

Мені здається, що опозиції сьогодні тактично вигідно було б зосередитися на якийсь час на досягненні певних важливих (хоч, можливо, і не найглобальніших) поступок від режиму. Скажімо, якщо наразі не виходить з достроковими виборами президента, — спробувати таки домогтися нарешті виборів у Києві. Чи заміни одіозних керівників міносвіти. Чи бодай часткового перерозподілу бюджету-2014 на користь потреб науки і охорони здоров’я (за такі рішення можна було б змусити голосувати і частину депутатів від правлячого табору, які хоч якось намагаються «зберегти обличчя»).

А прекрасну об’єднавчу для майже всього суспільства ідею опозиції, як виявилося, подарував не хто інший, як досі чинний президент. За іронією долі, саме він і його команда досить вправно упродовж кількох місяців вибудовували у мільйонів українців європейську мрію. І мільйони людей повірили в неї  – як вихід із сьогоднішньої безпросвітності. І коли керманичі в однин момент позбавили громадян цієї мрії, піддавшись брутальному тискові Москви, реакція виявилася неочікувано гострою. Опозиції лишається тільки послідовно пояснювати, що Європа для нас – це єдина можлива антитеза тому корумпованому, злиденному, брехливому й небезпечному світові, який будують для українців Янукович і його команда. І показувати, як у конкретних випадках мають працювати конкретні європейські норми.

А ще опозиція повинна мати величезне терпіння утриматися від методів, якими проти неї самої воює влада. Справді, надзвичайно важко зберігати спокій і шляхетність, коли проти тебе – тренований убивця в шоломі «беркутівця», чи цинічний брехливий політик на трибуні, чи продажний суддя, який давно забув, що означає слово «совість». І все ж це вкрай необхідно, коли ми прагнемо не просто замінити одних брехливих політиків і продажних суддів – іншими, а домогтися «перезавантаження» усієї державної машини. А до усвідомлення необхідності такого перезавантаження суспільство, як показують останні події, вже дозріло.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено