Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
2 січня, 2014

Усі на Facebook?

Цілковита відсутність приватності та, як наслідок, маніпулювання людьми через їхні таємниці й бажання – про цей жах писали антиутопісти Євґєній Замятін у «Ми» і Джордж Орвелл у «1984». Його яскраво описувала європейська література ранньомодерної доби.
Матеріал друкованого видання
№ 51 (319)
від 20 грудня, 2013

У романі Луїса Велеса де Ґевари «Кульгавий біс» («El Diablo cojuelo»), написаному в XVII столітті, диявол дає головному героєві силу бачити все, що відбувається за дверима будинків і помешкань Мадрида. Французьку варіацію на цю тему в однойменному романі («Le diable boiteux») створив Ален-Рене Лесаж. Ось який парадокс: те, що для ранньомодерних письменників було диявольською силою, спрямованою на позбавлення людей приватності й таємниць, нині є добровільним вибором – самодемонстрація на реаліті-шоу або в інтернеті. Ми живемо в епоху незбагненного самооголення.
Двома виявами цього сучасного зла є нечутливість до людського горя та бажання проникнути в приватну сферу інших людей. Глобальне використання біографій, інтимних подробиць, життєвого досвіду свідчить про брак чутливості та цінностей. То як, усім досі кортить на Facebook, Twitter і Google?

Геніальність Facebook у тому, що принцип життя знаменитостей тепер доступний пересічним людям. Він став таким собі haute couture для широких мас

Утім, хоч би як скептично ми сприймали всі ці інновації, Face­book усе ж має свої переваги. Навряд чи тре­­ба переконувати себе чи аудиторію в тому, що ми живемо в суспільстві сповіді, де приватність – це радше пасив, аніж актив. Якщо ви цінуєте власну приватність, то ризикуєте опинитися в ізоляції, наодинці зі своїми електронними пристроями, стати неважливою людиною, практично перестати існувати.
Нині політика як мистецтво переведення індивідуальних мотивів і прагнень у публічну площину або, навпаки, публічного в приватне вже не працює. Натомість маємо публічний простір, наповнений деталями та епізодами з життя знаменитостей. Щоб стати важливим, треба належним чином виставляти себе. Картезіанська догма «я мислю, отже, я існую» перетворилася на щось незрівнянно більш соліпсистське. Існувати – значить бути помітним. Мене помічають, отже, я існую. Мене видно, отже, я є. Геніальність Facebook, власне, полягає в тому, що принцип життя знаменитостей тепер доступний пересічним людям, які почали наслідувати зірок так, ніби самі мають усесвітню славу. Facebook став таким собі haute couture для широких мас або фастфудом, замаскованим під високу кухню.

У цьому й полягає його позитивний аспект. У добу самотності, непевності, відчаю, втрати зв’язків, відірваності, байдужості й страху бути покинутим цей прекрасний винахід перетворився на засіб комунікації, який з’єднує мільйони людей у всьому світі. Кілька років тому Умберто Еко попереджав, що в епоху читання і спілкування в інтернеті глобальний споживач перед монітором буде приречений на самотність. Однак Facebook довів протилежне. Нам радше загрожує гіперкомунікація, аніж самотність і покинутість. Життя онлайн дає нові надії та інструменти, щоб почуватися значущими, цінними, близькими і навіть коханими людьми, які постійно на зв’язку. А життя поза мережею ледь не дорівнює вигнанню або тимчасовій ізоляції.

Не менше Facebook доклався і до розвитку демократії, небайдужості в суспільстві та громадянської позиції. Хоча, як не раз попереджав Євгеній Морозов, американський аналітик білоруського походження, що займається темою інтернету, не варто переоцінювати соцмережу як безпрецедентний спосіб поширення революційного запалу, ентузіазму та прагнення до свободи чи як унікальний інструмент для організації революцій. Адже чимало акцій протесту і демонстрацій під час Арабської весни на Близькому Сході та в країнах Магрибу організовувалися набагато традиційніше: інформація передавалася від дверей до дверей або через sms.  

Facebook і Google аж ніяк не шляхи до абсолютної неконтрольованої свободи і, здавалося б, аж ніяк не «старший брат». Але в Росії чи Китаї їх ефективно контролює держава, а деякі громадяни там отримують щедру винагороду за розкриття необхідної можновладцям інформації. Тож не справдилася мрія деяких аналітиків про те, що в епоху інтернету влада не зможе стежити за незгодними, як колись у добу телефонів і телебачення. Навпаки, що більше можливостей оприлюднювати таємну інформацію, то більше можливостей шпигувати за населенням і створювати нові системи масового спостереження.

Хай там як, а Facebook – це лакмусовий папір сучасності. Саме завдяки йому ми досить скоро дізнаємося, чого потребуємо: свободи чи безпеки. Ідеально доповнюючи наше шалено швидке та мінливе життя, Facebook триматиме нас у курсі. А ми допоможемо, радо оприлюднюючи подробиці свого життя й роблячи діяльність таємних служб неактуальною.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено