Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
3 жовтня, 2008

Вуха насторч

Замолоду я підробляв карикатурами
Матеріал друкованого видання
№ 40 (49)
від 3 жовтня, 2008

 

Англійські карикатуристи обожнюють принца-другорічника Чарльза Уельського. Ні, не за його прогресивні погляди на екологію чи міську архітектуру й навіть не за його лицарську вірність одній-єдиній дамі серця, а за його неприборкані вуха. Це про таких осіб поет колись сказав у перукарні: «Будь ласка, причешіть мені вуха».
 
Є професії й навіть покликання, котрі зобов’язують людину бути поверховою. Здається, до них належить і ремесло карикатуриста. В 90-ті роки минулого століття. прем’єр-міністром Великої Британії був консерватор Джон Мейджор. Ви пам’ятаєте, як він виглядав? Ну, напружтеся.
 
Боюся, у вас нічого не вийде. Зовнішньо це був найбільш сірий британський лідер ХХ ст. І саме за це його ненавиділи карикатуристи. Зате душі не чули в генералі Шарлі де Голлі чи, страшно сказати, Адольфі Гітлері.
 
У карикатуристів у різні епохи та в різних країнах – свої улюбленці. Наприклад, нацистські карикатуристи до нестями захоплювалися євреями та циганами: у кого ще знайдеш такі носи або по-театральному довгі спідниці?
 
«Правдисти» десятиріччями з маніакальною впертістю зображували дядечка Сема в смугастих панталонах, циліндрі, зі скуйовдженою кучмою й бородою клинцем. Залежно від теми фейлетону дядечко Сем жонглював балістичними ракетами чи сидів, наче упир, на туго набитих доларами мішках.
 
У наші дні глобальний міжкультурний конфлікт між ісламом і Заходом надихає європейських карикатуристів фантазувати на тему «пророк Мухаммед як утілення світового зла». Ці фантазії допікають до живого мусульманські народні маси й спонукають творчо мислячих іранських інтелектуалів проводити конкурс карикатур про Голокост із грошовою винагородою в розмірі $12 тис. за найдотепніше зображення печей Освенцима.
 
Так що хто-хто, а карикатуристи не повинні страждати на комплекс меншовартості. Два-три животрепетні ескізи – й ти вже мало не Салман Рушді.
 
Замолоду я підробляв карикатурами. Ні, не малював, але вигадував сюжети й óбрази для приятелів-митців. Якщо малюнок публікували, то автор ділився зі мною гонораром. На художню славу я не претендував.
 
Якось один із приятелів брав участь у конкурсі карикатур «Автопортрет». Накидав дюжину шкіців, кумедно зафіксувавши автолюбителів та їхні машини. Я вирішив йому допомогти, але на думку мені спав тільки один óбраз: мордата жаба сидить із пензлем у лапі перед дзеркалом, дивиться на своє відображення й пише портрет прекрасної царівни. Цей малюнок і переміг. Частину гонорару я отримав, та більше той карикатурист зі мною не співпрацював. Мабуть, не витримав успіху безіменного співавтора. Тепер, озираючись назад, я гадаю, що в карикатури є дещо спільне з поезією. Не багато, та є. Це потяг до перебільшення, загострення, утрирування. Я навіть думаю, що найкращі карикатуристи – це поети. Хай поети-сатирики, але все ж – поети.


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено