Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
23 листопада, 2013

Червоно-чорна торбинка з попелом

Історія з Уленшпігелем, якому мати дала в довгу життєву дорогу червоно-чорну (!) торбинку з «попелом із серця» його батька Клааса, вельми повчальна для українців, за спинами яких лишилося трагічне ХХ століття.
Матеріал друкованого видання
№ 47 (315)
від 21 листопада, 2013

«Вернувшись додому, Сооткін взяла клаптик червоного шовку і клаптик чорного, зробила торбинку й зашила туди попіл небіжчика. До торбинки пришила дві стрічки, щоб Уленшпігель завжди міг носити її на шиї. Повісивши йому торбинку, вона сказала:

– Це попіл із серця мого чоловіка. Червоне – це його кров, чорне – це наша туга. Хай він завжди б’є тобі в груди, як вогонь помсти катам.
– Так і буде! – відповів Уленшпігель».
Шарль де Костер «Легенда про Уленшпігеля»

Нас так багато винищено в тому проклятому столітті, що зрештою, напевне, постане питання: а що з цим страшним досвідом робити? Може, не переобтяжувати свою пам’ять? Може, залишити все історикам? Може, щоб не травмувати юних душ, «підчистити» шкільні програми, максимально звільнивши їх від гіркого досвіду нації?
Відповідь Шарля де Костера інша: «попіл Клааса» має бити в серце нащадків.

У зв’язку з цим пригадався епізод двадцятирічної давності. У старій кіровоградській (єлисаветградській!) синагозі літній єврей, який займався історією Голокосту, подарував мені кілька підручників, виданих в Ізраїлі для тамтешніх шкіл. Я почав їх гортати і був вражений. Один із них починався з розповіді про утиски євреїв, їх погроми. Згадувався там і Єлисаветград, адже колись тут проходила межа осілості, тож була своя моторошна логіка в тому, що один із перших у Росії великих погромів стався саме в цьому степовому місті.

Читайте також: Як голокост став «Голокостом»

Хроніка, інфографіка, текс­­това інформація – усе в підручнику було покликане спочатку зачепити в учнів емоційну струну, викликати неусвідомлений душевний спротив несправедливості й кривдам, а потім змусити їх задуматися над питанням: чому з нами, євреями, таке сталося і що потрібно, аби цього більше ніколи не повторилося?

Не знаю, хто як, а я на боці авторів того ізраїльського підручника, які не тільки не боялися власної історичної пам’яті, а й конструювали її.

Навіть більше: думаю, що вони вчинили точнісінько так само, як мати Уленшпігеля, коли вручала йому червоно-чорну торбинку з «попелом із серця» батька...

Від своєї матері в степовому селі на Одещині я також чув і про Соловки, і про повоєнний голод. Було це на самому початку 1960-х і пізніше повторювалося не раз. Голодомор 1932–1933 років мати не пам’ятала, бо була тоді шести-семирічною дів­­чинкою, але й те, що, за її словами, пережила Украї­­на в 1947-му, вражало масштабами жахіття. Траплялися навіть випадки людоїдства – і мама, вчителька молодших класів, не вважала, що згадувати про них у розмові з власними дітьми «непедагогічно». Вона взагалі розповідала про пережите без якоїсь спеціальної мети, просто розказувала правду, ніби сама дивуючись, як таке можна було витримати…

Тепер у мене немає сумніву, що тоді, в дитинстві, у своїй Демидівці (нині вона, хоч як боляче, вимирає) я також отримав червоно-чорну торбинку…

А ось відомство Дмитра Табачника вважає, що маленьким українським Уленшпігелям такі «торбинки з попелом» узагалі ні до чого! Не так давно зі шкільних програм вилучили повість Василя Барки «Жовтий князь», написану ним, емігрантом, ще далекого 1963 року десь у горах в Америці, й це подавалося, звісно ж, як вияв турботи про душевне здоров’я дітей. Хоча насправді річ не в тому, а в «зміні курсу»: про Голодомор – якнайменше, історію взагалі, кажуть нам нові можновладці, слід «радянізувати»... А якщо так, то для чого в програмі той «Жовтий князь»? Він же показує українську реальність 1933 року як страшну «дияволіаду», влаштовану будівниками «нового світу», які зомбують людей казками про вселенське щастя, що ось-ось настане, а самі натомість жирують, брешуть, убивають... Навіщо це маленьким Уленшпігелям?!

Правда про Голодомор 1932–1933-го так важко – крізь десятиліття штучного мовчання – пробивалася до нас, що тільки наприкінці 1980-х про неї стали говорити вголос, із трибун. А перед тим у підсовєтській художній літературі виринали лише окремі деталі й сцени, які нагадували про те, що моє покоління чуло від своїх батьків. Тому й «виловлювали» ми їх так ретельно: то в «Чотирьох бродах» Михайла Стельмаха, то в «Твоїй зорі» Олеся Гончара. Написане ж Василем Баркою залишалося тоді ще за сімома замками...

Дожилися: замків стало менше, проте нові «ключарі» знову побрязкують металом. Може, через те, що базікання комуністів про щастя (у «Жовтому князі») дуже вже нагадують недавні обіцянки соратників міністра освіти про покращення, яке чекає на українців «уже сьогодні»?

...А той ізраїльський підручник, який не йде мені з голови, спонукав задумуватися зрештою не тільки про минуле. Він провокував ставити собі головні запитання, що стосувалися як історії, так і майбутнього. У нашому випадку ланцюжок запитань-відповідей неминуче веде до висновку, що Голодомор був не просто наслідком сталінської тиранії – сама сталінська тиранія стала породженням порочної (бо утопічної!) комуністичної доктрини. Трагедія почалася у той момент, коли в головах деяких відомих інтелектуалів зародилася впевненість, що найкращий інструмент для досягнення вселенського щастя – насилля. Право ж на насилля («диктатуру пролетаріату») комуністи залишили за собою. У конкретних історичних обставинах (початок ХХ століття, червоно-імперська Росія з її колосальною тиранічною традицією і великодержавною зневагою до «інородців») ця доктринальна причина була фатальною для України: Росія панічно боялася втратити ласий шматок. Тому й пішла на злочин, який історики кваліфікують як убивство Голодомором.
Так було. Відтоді змінилося небагато: нас усе ще бояться «втратити»...



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено