Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
21 листопада, 2013

Футбол. Наші – все

Я починав писати цю колонку відразу після київського матчу Україна – Франція. Коли всі «френдленти», включаючи чергу за мінералкою в найближчому кіоску, раділи й усміхалися, коли навіть так званий червоний пояс країни сяяв від свого українства і коли українофоби з футбольного світу трохи північніше від Чернігова хором почали зізнаватися в коханні нашій збірній, протиставляючи надконцентровану гру українців своїй національній команді. Росіяни це вміють – на порожньому місці прималювати комусь велич, а потім плювати в неї усім кагалом, це в них такий національний вид спорту, як на Закарпатті, – палити одне одному машини.
Матеріал друкованого видання
№ 47 (315)
від 21 листопада, 2013

Я читав, як завзятий україноненависник російський спортивний коментатор Васілій Уткін заграє з українською аудиторією порталу sports.ru (кажуть, він є його співвласником, а зайва сотня тисяч заходів на добу – це ж гроші). Чув, як вихваляє наших ще один футбольний коментатор із Росії Юрій Розанов (який під час особистого спілкування кричав «верните украденный газ»). Насолоджувався кожним словом колонки про українську збірну тамтешнього політолога Андрєя Піонтковского.

І з кожним наступним дифірамбом ставало важче і важче. Тому що я занадто добре пам’ятаю, як було смертельно боляче після поразок у попередніх стикових матчах української збірної, у яких вирішувалося все й одразу. А тут попався чемпіон світу та Європи, дарма що недіючий, і в першому матчі наші виграли й грали добре. Тож радій же, дурню! Ні.

Чомусь не покидало відчуття, що від цієї гри залежить усе – від євроінтеграції до особистого щастя на довгі роки, від здоров’я до цілісності території по обидва береги Дніпра. Той, хто грав у футбол, розуміє: програти виграючи – найгірша із ситуацій. І вона чомусь уявлялася чіткіше за той феєрверк, який міг би зігріти країну в цьому листопаді після вдалого результату з французами.
Чемпіонат світу з футболу – вершина, головне свято життя для багатьох. Комусь більше до вподоби Олімпіади, але там у будь-якому разі буде хтось із наших, а на чемпіонат світу ми виходили лише одного разу і тому, що пощастило. Цього разу з казкою не склалося – вже вп’яте програємо стикові матчі.

Як уже не раз казали розумні люди, поки що на позитиві нас може об’єднати тільки спорт. На найвищому рівні – лише футбол і бокс. Навіть у музиці існує межа «наші/не наші/не зовсім наші», а в спорті є чітка ідентифікація. Хоча мені доводилося бачити земляків, які в бою Кличко – Маскаєв уболівали за останнього, але то вже клініка. Отже, для багатьох – тільки спорт.
Не так давно ми вже жили в країні, у якій любили підміняти державні успіхи спортивними. І теоретично мали б уже порозумнішати, подорослішати й позбутися старих комплексів. Але якщо таке й сталося, то не зі мною і не з тими, кого щодня бачу поруч. Ми сприймаємо успіхи українського футболу на міжнародній арені як найважливіший вияв державності. Хворі люди? Відійди від екрана, ми готуємося кричати «Смерть ворогам!»

У футболі, як у політиці, тебе малює середовище. Ти ще малий, дідусь дивиться гру, ти сидиш поруч, прикипаєш серцем до людей у біло-синіх кольорах, а інші дратують. І от за хвилину до гри тобі вже все одно, що і як, лише б твоя команда виграла. Порожняк у Вільнюсі? Ладно. Втрата роботи? Не смертельно. Тільки б наші зараз перемог­ли і тоді все буде добре.

Ви не помічали, що на відміну від молодих науковців, митців та іншої потенційної еліти нації футболісти не тікають за кордон при першій-ліпшій нагоді? Їм і тут непогано. Завдяки амбіціям олігархів, яких їхні дідусі в дитинстві підсадили на футбол, спорт № 1 в Україні ще якось існує. Так, з усіма притаманними нашим широтам комплексами, перекосами і хворобами. І – о диво! – непогане покоління зараз у нашій збірній, навіть з огляду на жахливу поразку від французів: латиноамериканська техніка кіровоградського розливу від Коноплянки, британський натиск чернігівського ґатунку від Ярмоленка. Нормальна ж збірна, може грати, що й довела протягом останнього року. Тільки от знову продула в найважливіший момент.

Коли я закінчував цю колонку, коло спілкування вимерло – кожен скрипів власними зубами окремо. Кураж минув, а ідея написати про те, що з усіх мистецтв для нас найважливішим є футбол, якось втратила сік.

Я краще напишу правду, що бути завзятим уболівальником збірної України не найпозитивніший шлях до щастя. Тут тобі і теорії змови (нас там ніхто не чекає, суддя не за нас), і комплекси меншовартості (куди нам проти Рібері), п’ятої колони (ну тепер спокійно вболіватимемо за команду Фабіо Капелло, збірну Росії й вішатимемо на машини прапори іншої країни). Яка країна, такий і футбол.

За два роки наші просто зобов’язані виходити на чемпіонат Європи, там тепер гратимуть аж 24 команди, й навіть із нашим щастям треба дуже постаратися, щоб не пройти відбір. За чотири роки буде наступний чемпіонат світу, відбудеться він у Росії, і не виключено, що нам пощастить зіграти в Саранську. Але все це буде потім, а зараз боляче, як завжди.

А я, між іншим, не зміг подивитися матч-відповідь цілком. Боявся, що з глузду з’їду. Все ж таки ввімкнув, але після двох пожеж на першій хвилині вимкнув. Досі не бачив ані голів, ані кращих, точніше гірших, моментів гри в Парижі. Може, колись подивлюся, як із нами знову зненацька станеться щось хороше. Перегляну, усміхнуся: «от як не фартило тоді». З надією на такі часи ми й живемо, завзято вболіваючи 20 років за свою збірну, ніби від цього залежить усе. 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено