Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
31 жовтня, 2008

В очікуванні жертви

Нинішня криза в одну мить виявила цілі проломи у нашій національній безпеці
Матеріал друкованого видання
№ 44 (53)
від 31 жовтня, 2008
 
Останніми роками наша країна переконливо доводить, що вона є істинною спадкоємицею Давньої Русі. Адже безлад, який панує в нашій державі, сягає розмірів отого сумнозвісного «порядку в ній мало», зафіксованого давньоруським літописцем. Нинішнє засліплене самопоїдання еліти замикає цілу низку трагічних катаклізмів в історії України, які виробили стереотип про неспроможність українців самостійно керувати державою. Тому перед нами вибір: або здобутися на рятівну солідарність і таки стати державною нацією, або, визнавши своє безсилля, покликати новітніх варягів. Найнагальніше завдання сьогодні – зупинити маховик ворожнечі. В численних аналітичних статтях унісоном звучить одна й та ж думка: «Жодна сторона не є невинною у цьому конфлікті. Кожна почувається жертвою підступності інших, хоч сама в зручний момент вдається до негідної змови». У конфліктології це – хрестоматійна ситуація, яка передбачає щораз більшу демонізацію суперника, реальні чи вигадані гріхи якого знімають у мене будь-які психологічні бар’єри перед застосуванням тих самих аморальних методів. Ось чому мало надії, що політики почують наші етичні застереження. Але що тоді? Якщо йти за Рене Жіраром, то сліпий конфлікт і «війну всіх проти всіх» не можна поступово пригасити. Конфлікт нарощується по спіралі й завершується тим, що якась жертва стає цапом-відбувайлом, якого всі дружно знищують.
 
Інша грань сліпого конфлікту – пошук союзників на стороні. Легко пригадати, куди їздять наші політики. Нинішня криза в одну мить виявила цілі проломи у нашій національній безпеці. Чи готові ми до ситуації, коли більшість керівної еліти задля здобуття чи утримання влади розплачуватиметься головними стратегічними «запасами», чи, якщо хочете, опорами нашої незалежності? Чи можемо ми запропонувати дійові запобіжні інструменти?
 
Описаний конфлікт називають сліпим ще й тому, що його учасники бачать лише рухи один одного, тоді як того, що відбувається довкола, впритул не помічають. У світі вирує фінансова криза, буксують потужні світові економіки – у нас же тривалий час запевняли: «Українська економіка розвивається нормально, все підконтролем». Народові до смерті набридла ворожнеча на верхах, щораз більше людей у відчаї засвистують політиків і вимагають «усунути всіх зі сцени». Проте актори й далі грають свої ролі, остаточно переплутавши маски. В Україні чимало розумних експертних груп, які формулюють слушні пропозиції. Проте керівництво не чує їх – точніше, чує тоді, якщо їхні поради дають негайний і безпосередній ефект у приниженні суперника. Якщо ж усе-таки станеться так, що якась сторона зробить правильний крок, друга – потопче інтереси й рідної мами, аби довести, що цей крок – погибельний.
 
Аморальність еліти живиться нашою власною згодою йти на компроміс із мораллю. Адже це ілюзія, що, скажімо, беручи хабар чи кривдячи слабшого, ти допомагаєш собі вижити в цьому світі. Наслідки такого кроку дістають тебе з іншого боку через тотальний безлад у державі. «Допомагаючи» собі вижити, ми самі робимо своє життя нестерпним.
 
Ахіллесова п’ята нашого суспільства – брак солідарності. Бо тільки вона виявляє, що всесильні – безсилі, а королі – голі. Тут хочеться згадати відомий заклик Мономаха, спрямований передусім до простих людей; він ніби каже: «Живи чесно, і цим ти позбавиш опори своїх кривдників. Не дай погубити ближнього, і цим ти порятуєш самого себе». У той день, коли ми усвідомимо цей взаємозв’язок, нарешті станемо громадянами. Тому не вигадуймо велосипеда: ми мусимо подолати постпомаранчеву зневіру й знову заохотити людей до солідарності. 

Але йдеться не про солідарність зі своєю футбольною командою. Перехід від пасивності до солідарності, як і перехід від аморальності до моралі – це квантовий, тобто стрибкоподібний перехід. Не можна уявити собі п’ятирічний план морального одужання, за яким політик сьогодні збреше двадцять разів, а завтра – лише дев’ятнадцять. На духовний «стрибок» необхідно зважитися. Він потребує певної енергії та обов’язково вимагатиме жертви, хай навіть найменшої. Жертви, проти якої так голосно бунтують наші інстинкти самозбереження, задоволення й марнославства. Ми всі відчуваємо, що для бажаного політичного переформатування потрібен відповідний політичний лідер. Але він не постане, доки не з’явитьсятой, хто зважиться піти на жертву. Це одвічний досвід християнства, який постає тепер перед нами у всій своїй неминучості.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено