Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
18 листопада, 2013

Стокгольмський синдром в Україні

Часом доводиться стикатися з людьми, які мають українське коріння, їх власна мова буває пересипана українізмами, і раптом, коли вони чують літературну українську, видають потужну реакцію відштовхування

«Ви – націоналісти! За що ви ненавидите Росію?!». Хоча про Росію ніхто не й згадував. Чому говорити рідною мовою для них означає ненавидіти Росію? До розуміння цього феномена мене наштовхнув такий випадок.

Якось я проводила інтерв’ю з немолодим чоловіком із родини репресованих. Він яскраво розповідав про своє дитинство, яке минуло на Півночі. Згадував, як грав з хлопцями у футбол людськими черепами, що валялися на землі. Пригадував свого батька, спина якого після катувань у застінках НКВД була вкрита шрамами. Батька не розстріляли тому, що не змогли «розколоти», у нього був дуже низький больовий поріг, і щойно починалися тортури, він втрачав свідомість… Потім розмова перейшла на політику, і мій співрозмовник несподівано заявив: «Я ж комуніст!». І цілком серйозно почав розповідати, що незалежна Україна за все на світі має дякувати Комуністичній партії…

Про низку таких випадків я розповіла директору Інституту суспільних досліджень, де я працюю. З цього почалося наше дослідження культурних і психологічних наслідків сталінського терору для українського суспільства. Один із наслідків – ірраціональна прив’язаність частини жертв Голодомору та репресій до агресора (Сталіна, комуністичної партії та «старшого брата»).

Про феномен ідентифікації з агресором (коли жертва переймає цінності та моделі поведінки свого ката) ще на початку ХХ століття писала дитячий психолог Анна Фройд. Згодом цим явищем зацікавився польський психіатр Антон Кемпінський. Потрапивши в німецький концтабір, вчений був вражений ідеологічною перебудовою частини в’язнів, які наслідували поведінку есесівців. Найбільше про «любов» жертви до агресора заговорили після захоплення заручників у стокгольмському банку 1973 року. Звільнені поліцією заручники виявили дивну прихильність до терористів, які кілька днів тримали їх у полоні, погрожуючи розправою. Саме тоді криміналіст Нільс Біджерот запровадив термін «стокгольмський синдром».

Читайте також: Наслідки геноциду поширюються на чотири покоління

2007 року в бюлетені ФБР було опубліковано результати дослідження більш як 4 700 випадків захоплення заручників: ознаки стокгольмського синдрому зафіксовано в 27% потерпілих. Решта заручників виявилися стійкими до «харизми» агресора. Психологи називають чотири умови, які сприяють виникненню «стокгольмського синдрому». Про них можна з певністю сказати, що ці умови були присутні в радянських реаліях 1930-х років: 1) загроза фізичному та психологічному виживанню; 2) сприйняття агресора як такого, що виявляє доброту (у більшовицькій риториці йшлося про високі ідеали, захист інтересів «пригноблених»); 3) ізоляція жертви (висилка та ув’язнення «ворогів народу», оточення військами сіл, які належали до колгоспів, занесених на «чорні дошки»); 4) сприйняття дійсності «очима агресора» (радянська цензура).

Читайте також: Культурна травма Голодомору

Голодомор 1932–1933 років став переламним моментом, коли українці добре відчули силу Комуністичної партії та «усвідомили» переваги статусу «старшого брата». Початок 30-х ознаменувався згортанням українізації, на зміну політиці «коренізації» прийшло відродження імперського міфа з провідною роллю «великого російського народу». Газети зарясніли повідомленнями про арешти «українських буржуазних націоналістів», які здійснюють «шкідницьку» діяльність на всіх фронтах, зокрема й у сфері сільського господарства. У грудні 1932 та в першій половині 1933 років проведено серію арештів членів сфабрикованої органами ГПУ «Української військової організації». Ворожі «гнізда» виявлено ледь не в кожній республіканській установі: Інституті української мови АН УРСР, Українському державному видавництві, Інституті сходознавства, Українській кіностудії, Комісії з питань нового українського правопису тощо.

Один з дослідників інциденту в Стокгольмі професор  Огберг пояснює механізм виникнення симпатії між заручником і терористом таким чином. Коли людина опиняється на порозі смерті (від голоду чи з іншої причини), вона переживає регресію до рівня немовляти – почувається такою ж беззахисною, несамостійною. Її розум не здатний до критичного осмислення дійсності. Якщо в момент очікування смерті агресор несподівано виявляє хоч найменшу «доброту», надає жертві допомогу, на нього накладається образ батька і захисника з усіма належними емоційними нашаруваннями.

Читайте також: Як сучасні українці оцінюють Голодомор

В українському варіанті для частини виснаженого голодом населення ситуація виглядала приблизно так. Сталінська операція «Голодомор» завершувалася. 15 березня 1933 року офіційно припинено хлібозаготівлі, а відповідно й психологічний терор щодо українського селянства. З’явилася перша весняна рослинність, яку можна їсти. З огляду на те, що треба було починати весняні польові роботи, а люди непрацездатні, у деяких місцевостях влаштовано медпункти, де підгодовували знесилених. У колгоспах також почали давати трохи їжі…

А в цей час газети і радіо гриміли повідомленнями про знешкодження чергового націоналістичного осередку. Отже, в загальмованій голодом свідомості частини людей утворився зв’язок: «Ворогів знищено за наказом товариша Сталіна, творця нового та щасливого життя… Голод організували прихильники українізації… Слава товаришу Сталіну та великому російському народові, який порятував нас від націоналістів. Смерть українським націоналістам!». Як наслідок, частина наших співгромадян бояться бути українцями на рідній землі і передають цей страх своїм дітям.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено