Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
31 жовтня, 2008

Самосуд

...І я побачив свою картину світової суперкризи, а точніше, локального кінця світу
Матеріал друкованого видання
№ 44 (53)
від 31 жовтня, 2008

 

Моя однокласниця Іра розповідала, як уперше зустрілася зі своїм   батьком, злодієм-рецидивістом. Їй   було вже 25 років, і тато, – вкотре   відкинувшись, вирішив-таки познайомитися з доцею.
 
Її виховував вітчим, кандидат економічних наук. Тож Іра була шокована,   побачивши урку. «А ти гарна», –   хижо сказав батько, якого вона по думки обізвала «паханом». Він ви промінював упевненість: «зі мною   можна нічого не боятися». Запропонував їй обрати ресторан, де вони   поспілкуються. Зупинили таксі. «У  Гідропарк до «Млина» за 15 гривень   довезеш?»
 
Доїхали швидко. Вуркаган витяг десятку. «Тату, ми ж домовлялися за   15!» – нагадала Іра. «Досить із нього», – сказав тато. Однокласниця   роз повідала цю історію, і її тіпало. «А   що таксист?» – «Нічого. Розвернув ся й мовчки поїхав. І я зрозуміла, що   це не мій тато».
 
У приблизно такій ситуації я спостерігав одного полковника спецслужб.   Він діяв абсолютно як урка: відмо вився виконувати угоду, яку сам   уклав і перший підписав.   «Досить із тебе», – у цій формулі   лаконічно поєднується вирок – і   помилування, і самосуд, і амністія.   Хтось один визначає міру добра (чи   зла), яку отримає партнер – не зважаючи на думку цього останнього.   От вам і криза: особистісна, й відтак   і світова.
 
Але ж стосунки нормальних людей   начебто базуються на угодах? Не   виконують домовленостей або   слабкі партнери, чи аферисти – або   ж ті, хто взагалі не визнає правостосунків із тими, кого він вважає слабшими за себе.
 
...І я побачив свою картину світової   суперкризи, а точніше, локального   кінця світу. Шофер таксі не бере десятку, ні. Натомість він швидко про стягає руку під сидіння, виймає важкого ломика й на відліг лупить нею   татуся-жлоба. По голові, по вусі, по   носі. Той заюшується кров’ю. Водій   незворушно б’є вдруге, втретє...   Іра кричить: «Облиште! Вибачте! Не   треба! Це мій тато, мій, мій». Вона   простягає водієві двадцятку, п’ят десятку: «Візьміть! ось, ось – тільки не бийте, досить досить!»
 
Таксист розлючений, він навіть не   звертає увагу на гроші. Й лише коли тіло вуркагана сповзає з капота в траву, він кидає вбік зброю, витирає піт і каже: «Досить з нього».  


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено