Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 листопада, 2013

Руки геть від гравців у бісер!

Скандали – річ небезпечна. До скандалів звикають, коли їхня кількість перетинає певну раціональну межу.

Тоді вже обивателя нічим не здивувати й нічим не збурити. Мовляв, країна така, чого ще від неї чекати.Або ще краще: «такий вже в нас народ…» Це спостерігається навіть у тих випадках, коли зачіпаються безпосередні життєві інтереси кожного: податки, пенсії,дороги,ЖКГ. Тим більше, коли йдеться про зовсім абстрактні категорії, з якими безпосередньо мають справу лічені «екзоти» в багатомільйонній країні: мистецтво, академічна наука…

Про черговий утомний скандал навколо кількох інститутів Академії наук України вже писав колега Сергій Грабовський. Наміри фактично ліквідувати Інститут сходознавства та Інститут археографії підняли хвилю протесту, що змусило на якийсь час відкласти реорганізацію. Проте навряд чи хтось звинуватить мене в цинізмі, якщо я стверджуватиму, що переважній більшості українців подальша доля вітчизняного сходознавства разом із вітчизняною археографією до ду… ну, гаразд, до лампочки. Просто момент невдалий. Ну ніхто ж особливо не збудився, коли нещодавно фактично розвалили Інститут українознавства: його засновника Петра Кононенка усунули з елегантним скандалом, провідні наукові напрямки, які, робили його інститутом саме українознавства, закрили, а натомість розширили інші, пов’язані з історією. Злі язики, які відстежують інтригу зсередини, відразу поставили діагноз: «реформу» замутили персонально під нинішнього міністра освіти й науки. Мовляв, із часом, раптом що (ну, самі розумієте, в цих товстошкірих нагорі теж подекуди уривається терпець) наш аристократ-євразієць отримає чудовий запасний аеродром. Українознавець, дідько!..

Разом із тим, інсайдери повідомляють, що існує так само й «план Б»: зокрема, якщо хмари над головним гуманітарієм країни трохи розвіються, можна ризикнути й спробувати провести реформу науки за російським зразком. Про всяк випадок нагадую, що цьогоріч у Російській Федерації фактично ліквідували Академію наук, підпорядкувавши її спеціально створеній державній агенції. Теж були гучні протести, мітинги, але скільки там тих високочолих, і хто їх буде слухати? Відносно самостійна, самоврядна структура, фактично держава в державі, потрапила під цілковитий контроль бюрократичного апарату, який відтепер розподілятиме фінансування між різними науковими центрами, визначатиме право на їхнє існування й, найголовніше, розпоряджатиметься їхньою нерухомістю.

У нас і спеціальної керівної установи створювати не треба, бо вже є міністерство освіти і… правильно, науки! А загалом структури досить схожі. Щоправда, в Росії академію створив Петро І, а в Україні ‒ гетьман Скоропадський, і так вдало створив, що комуністи чомусь вирішили не ліквідувати її як таку. Впродовж усього існування СРСР Україна була єдиною союзною республікою з власною академією, яка не підпорядковувалася напряму Москві, принаймні формально. Водночас традиція має й свої мінуси: АН УРСР вважалася напрочуд ефективною структурою, але завжди й скрізь підкреслювалася її орієнтація на «кінцевий результат», на прикладну науку. Наукові школи в електрозварюванні, матеріалознавстві, кібернетиці були беззаперечно визнані в світі, хоча всі розуміли, що вониздебільшого обслуговують військово-промисловий комплекс. Гуманітарні ж напрямки, навпаки, такого авторитету не мали: вважалося, й небезпідставно, що вони лише обслуговують комуністичну ідеологію.Ну, може, не абсолютно, але частка правди в цьому була. Тому всілякі там історія, філософія й решта «художньої самодіяльності» за традицією сприймаютьсясерйозною науковою спільнотою, та й узагалі громадськістю як неминучий але не необхідний доважок.

У нас, наскільки відомо, конкретного плану поглинання поки немає, але наміри вже озвучуються у вузькому колі. Коли його запустять, навряд чи слід шукати серйозного консолідованого спротиву з боку широких верств. Між тим, це справжня трагедія. Й не лише через те, що не буде кому формулювати ідеологію незалежної України, хоча нікуди не дінешся, це теж місія, якою не можна нехтувати. Але головне все ж-таки – просто думати, накопичувати, збирати, осмислювати, без жодної кінцевої мети. Кожна розвинена країна утримує свій клас «дармоїдів», єдине призначення яких ‒ підтримувати в країні певний обіг думок, певну напругу, певний градус інтелектуального життя. Нації, які жаліють на це грошей, з часом втрачають здатність продукувати нові сенси, а відтак сходять з історичної арени. Не хочу занадто драматизувати, але ось така приблизно ціна питання.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено