Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
1 листопада, 2013

«Марадона» – вигнання з політичного поля?

Відомий антиукраїнський діяч з Одеси Ігор Марков, утративши депутатський мандат у фракції Партії регіонів, опинився за гратами, поки що до суду. Цей фахівець з перероблення сміття на прізвисько «марадона» тривалий час тероризував прихильників України в «південній Пальмірі».

Його звинувачували в побиттях і нападах на членів українських громадських організацій. Останнім часом «Марадона» надактивно пропагував приєднання нашої країни до Митного союзу як перший крок до цілковитого «возз'єднання», тим більше, що на думку Маркова, ми всі на просторі колишнього СРСР є «єдиним народом». Етнологічні одкровення «Марадони» наразилися на нинішні коливання генеральної лінії Партії регіонів. Далі – відомо…

Не будемо занурюватись у юридичні хащі, правильно чи неправильно регіонали зробили з «Марадоною» те, що зробили. Тим більше, що юридичні суперечки мають тенденцію бути нескінченними. І хто може довести, що Марков безгрішний? Що він невинна жертва режиму? Від того, що Ягода, Єжов, Берія і Абакумов були знищені більшовицьким режимом, вони не стають матір'ю Терезою… Погляньмо на політичний бік проблеми. Не секрет, що в Україні є сепаратистські рухи, що потужно роздмухуються Москвою. Вони поки що локалізовані в Криму, Закарпатті, Донбасі, а тепер уже в тій таки Одесі. Але після розгрому «мешковщини» в Криму за раннього Кучми, потужних ударів по сепаратистах не завдавали. Помаранчеві при владі демонстрували зразкову політичну імпотенцію, воліючи не помічати антидержавні дії.

Помаранчеві при владі були жертвами власного політичного боягузтва і нерішучості, вони елементарно не знали, що їм робити і звично заходилися робити те, що вміли, чого навчилися за кучмізму: інтригувати й піаритися. Вони тоді не розуміли й зараз не розуміють, що таке відповідальність за державу, бо геть позбавлені (як і регіонали, хоча й на іншому, ліберальному ґрунті) етосу державництва. Тому вважали за краще уникати проблем, а не розв'язувати їх. Підсвідомо помаранчеві боялися катастрофи, важкого конфлікту з Росією, якщо чіпатимуть антидержавників. Янукович після заяви Тимошенко про те, що в особі Ігоря Маркова ми бачимо нового перспективного лідера проросійськи налаштованих громадян південного сходу України, який візьме участь у президентських перегонах 2015 року, злякався не Росії, а загрози своєму електоральному  майбутньому. Він почав діяти брутально та рішуче. І ніякої катастрофи після репресії проти «Марадони» не сталося.

Тих осіб «характерної зовнішності», що вийшли на вулиці Одеси захищати Маркова, спокійно розігнали «Беркути». Голова парламентського комітету в справах СНД Держдуми  РФ Леонід Слуцький лише заявив,що Росія вимагає звільнення Маркова та буде відстежувати цю справу. Ну то й що? Наш нардеп Олег Ляшко ще й не таке може сказати, на те й народні обранці…

Незалежно від того, чи закриють надовго Маркова чи відпустять невдовзі, стало зрозуміло, що сепаратистів і антидержавників, якщо вони стають на шлях фізичного насильства, можна і треба карати і світ від того не перевернеться.

Років із 15 тому в Казахстані була проблема північних територій, зокрема й земель Семиріченського козацького війська, населених етнічними росіянами. Отамани відродженого козацтва створювали сепаратистські організації з метою приєднання територій до Російської Федерації. З ними вчинили доволі жорстко, казахстанські суди дали вироки 17-18 років ув'язнення. І нічого, ніякого землетрусу не сталося, а президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв залишився найліпшим другом російських державних керівників.

Якщо держава сміливо і послідовно захищає свої національні інтереси, то це привчає сусідів сприймати таку її поведінку як норму. В Україні же промосковські сепаратисти тривалий час мали неофіційний статус недоторканих. Їх у кращому разі могли інколи запросити до управління СБУ і оголосити чергове «китайське» попередження. Люди поважного віку знають, коли літаки деяких західних країн порушували повітряний простір комуністичної КНР, а Китаю не було чим відповісти, то країна раз по раз оголошувала порушникам попередження. Поступово таких попереджень накопилось дуже багато…

А от якщо сепаратистів не карати, то ексцеси на кшталт Придністров'я, Косова, Боснії стають неминучими. Ніщо так не стимулює антидержавні елементи як безкарність і слабкість розгубленої влади. Ситуація в Одесі стала нагадувати антиукраїнську Вандею ще за каденції Ющенка, а останні три роки, з усім, що там відбувається, то вже наслідок попереднього розвитку. Майже скрізь сепаратистські вогнища в Україні є продуктом  співпраці сепаратистів і влади, центральної і місцевої. Але діяльність у тій таки Одесі її чинного міського голови пана Костусєва – це вже навіть не співпраця, а щось  значно більше.

Коли пан Костусєв ще у помаранчеві часи балотувався до Верховної Ради, він «прикрасив» Київ великою кількістю плакатів із прапором Російської Федерації, власним зображенням і написом: «За нами Россия!» А хто сумнівається? Під час радянської окупації Афганістану зажив популярності такий анекдот: «Запитують: яка країна є найагресивнішою в світі? Відповідь: США, бо вони втручаються у внутрішні справи СРСР в усіх регіонах світу. А наймиролюбніша держава? Афганістан, бо він навіть у свої внутрішні справи не втручається». В цьому сенсі «найдемократчнішою» в історії незалежної України треба визнати адміністрацію Віктора Ющенка, бо вона намагалася без усякого втручання з олімпійським спокоєм спостерігати всі неподобства, що відбувалися на Закарпатті (куди також зі своїми бойовиками виїжджав Ігор Марков для охорони збіговиськ політичних «русинів»), у Криму, в Одесі, Сєвєродонецьку тощо…

І це прокляття політичної імпотенції помаранчевих, їх беззубості та інертності тяжіє нині над «Батьківщиною» з її «тушками» і красномовним Яценюком. Ющенко, Тимошенко та іже з ними були не здатні захистити одеситів від «Марадони», а Янукович спромігся (незалежно від мотивів). Спромоглася чинна влада депортувати з Криму його колишнього «президента» Юрія Мєшкова, коли той, приїхавши на похорон дружини, почав виступати з антиукраїнськими заявами, розігнати кубло провокаторів із так званого фронт «Севастополь-Крим-Росія», повернути на історичну російську батьківщину командира сепаратистської козацької  сотні «Соболь» в тому ж таки Криму… Вміють, коли хочуть. Шкода, що хочуть не дуже часто…



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено