Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
30 жовтня, 2013

Чого не пробачили Саакашвілі

Епоха Михеїла Саакашвілі в Грузії скінчилася. В Україні цей факт сприймають по-різному.

Для лібералів-західників це – незаслужений провал президента-реформатора, ляпас від невдячного народу. Для ліваків і євразійців – торжество антизахідного й антиліберального дискурсу. Мовляв, грузинський народ не сприйняв «фасадних» реформ; легка реєстрація бізнесу, адміністративні будинки зі скляними стінами та фешенебельна набережна в Батумі не переважили загалом низького рівня життя та втрати Абхазії й Південної Осетії.

Реальність, однак, зазвичай дещо складніша за пропагандистські схеми. Як би грузинських виборців не засмучували низькі зарплати, вони (тобто виборці) не можуть не знати, що за час правління Саакашвілі ці зарплати все-таки зростали. І зростали швидше, ніж, наприклад, у нафтобагатій Росії. У великих містах припинилися віяльні вимкнення електроенергії. По вулицях стало безпечно ходити. А що до Абхазії та Осетії, то вони були втрачені й до приходу Саакашвілі. Натомість він зумів ще в 2004 році цілком мирно повернути напіввідпалу Аджарію.

Проблема може полягати в тому, що «рівномірно розподілена бідність завжди дратує менше, ніж нерівномірно розподілене багатство». Багатьох грузинів дратувало те, що вирослі доходи держбюджету мало відбиваються на їхніх особистих прибутках. Будівництво фешенебельних готелів у тому ж Батумі чи високі зарплати поліцейських, аби не брали хабарів, таким людям видавались марнотратством.

Зрештою, людина, задушена бідністю, насправді менше схильна виступати проти влади, ніж людина, котра вже відчула, даруйте на слові, покращення. Українцям це добре відомо: соціально-економічна ситуація в нашій державі під час президентських виборів 1999 року була значно гіршою, ніж у 2004. Проте в 1999 президент Леонід Кучма досить упевнено переобрався на другий термін – а от у 2004 стався Майдан.

Проте й це – лише частина відповіді. В нинішньому голосуванні за президента взяли участь менше половини виборців (до того ж, зараз головною посадою в Грузії є посада прем’єра). І все ж ці вибори є безумовним фіаско команди Саакашвілі, чий висуванець отримав на дільницях тільки 17 % голосів – порядку 8 % від усіх громадян з правом голосу. Очевидно, йшлося не так про підтримку «Грузинської мрії», як про остаточне прощання з «режимом Міши».

Таке явище має різні причини. Зокрема – психологічні. Михеїл Саакашвілі був уособленням збудованої ним системи, але сам він балотуватись після двох президентських термінів не міг. Між тим, «кульгавих качок» чимало виборців недолюблюють підсвідомо, причому в будь-якій країні.

Крім того, доки Саакашвілі лишався президентом, нехай і з дуже урізаними повноваженнями, внутрішнього відчуття початку нової епохи не було. В цьому сенсі нова політична реальність для багатьох пересічних грузинів настане лише після інавгурації його наступника Гіоргі Маргвелашвілі, що призначена на 17 листопада.

Є причини суб’єктивні. Так, очевидна помилка поки що чинного президента Грузії лежить у сфері політичних технологій. Саакашвілі та його команду в Грузії, та й за її межами, модно звинувачувати в ставці на піар, умінні пустити пил в очі. Це нагадує аналогічні звинувачення вітчизняних регіоналів на адресу «помаранчевих» кілька років тому. Але насправді, хоча окремі помаранчеві лідери вміли гарно говорити, системна пропаганда виходила в них значно гірше, ніж у їхніх опонентів. Зрештою, «синьо-біла» пропаганда ж і перемогла, чи не так?

Щось подібне мало місце і у випадку політичних технологій Саакашвілі та компанії. Досить поглянути на конституційну реформу, котру пропрезидентська парламентська більшість провела з очевидним прицілом на прем’єрство Саакашвілі після двох президентських термінів. А в підсумку саме ця реформа зруйнувала «режим» на рік раніше.

Ну й останнє. Жорсткий стиль влади Саакашвілі мав мало спільного з сучасним розумінням західної демократії, особливо європейської. Взяти, скажімо, його методи боротьби з криміналітетом та «політику нульової толерантності» щодо хабарництва. Це була зовсім не та «нульова толерантність», що в нинішній Європі. Швидше вже тут треба шукати аналогій в США тридцятих, Сингапурі вісімдесятих чи в сучасній Білорусі.

Подібні задачі – подібні й методи. Подібні методи – подібні й перешкоди. До речі, звинувачення на адресу Саакашвілі у створенні «ескадронів смерті» зі співробітників поліції й спецслужб один в один нагадують такі ж звинувачення на адресу Аляксандра Лукашенки десятьма роками раніше.

Питання у тому, наскільки незаконні чи квазі-законні методи використовуються для боротьби зі злочинністю, й наскільки – для політичних репресій. На жаль, у грузинських умовах це часом просто важко розрізнити. Один з перших мітингів у Тбілісі за правління Саакашвілі, що закінчився сутичками з поліцією, стався через арешт двох спортивних функціонерів, багаторазових призерів різних чемпіонатів з дзюдо.

Спортсменам інкримінували здирництво, і багато грузинів не сумнівались, що обвинувачення правдиві. Але чимало також вважали, що «з шановними людьми так не можна». Ну а коли влада наказала розігнати протестантів, всі шишки посипались саме на неї; власне привід відійшов на другий план.

Біда в тому, що грузинське суспільство не дуже сприймає «політику нульової толерантності» між своїми. Часто говорять, що на Саакашвілі дуже образились тисячі правоохоронців, вичищених в рамках боротьби з корупцією. Але річ у тому, що ті чистки серйозно обурювали й чимало пересічних громадян. Провокація хабаря чи звільнення з роботи через конфлікт інтересів – це було «не по-грузинськи».

Ну а головне, ніде правди діти, що президент кілька разів дав привід підозрювати в необ’єктивності самого себе та найближчих соратників. В Україні зі скандалів, що «поховали» Саакашвілі, зазвичай згадують лише відео тортур у в’язниці, дуже вдало (для грузинської опозиції) розповсюджене напередодні торішніх парламентських виборів. Проте чи не серйознішим ударом стала значно раніша «справа Гірвгліані», одним з обвинувачених по якій проходить нині арештований найближчий сподвижник Саакашвілі, екс-голова МВС Вано Мерабішвілі.

І справа не лише в тому, що в убивстві співробітника банку після сварки в ресторані обвинуватили високопосадовців МВС. І навіть не в тому, що приводом для сварки нібито було образливе висловлювання майбутньої жертви на адресу присутньої дружини Мерабішвілі (якраз це грузини, можливо, й зрозуміли б). Але вже після засудження винуватців Верховний суд скоротив їм терміни, а пізніше персонально Саакашвілі помилував їх.

На необ’єктивність грузинського президента в результаті вказав Європейський суд із прав людини. А пересічні грузини дедалі частіше стали схилятись до думки, що «нульова толерантність» Саакашвілі й Ко стосується тільки інших, а не себе.

Для грузинського люмпена найобразливішим було те, що державні гроші «закопують в асфальт», а не видають йому, люмпену, у вигляді соцвиплат; для пенсіонера-росіянина – «запроданство Америці»; для вичищеного з роботи поліцейського - несправедливість по  відношенню до нього особисто (особливо якщо його вичистили цілком обґрунтовано); а інтелігента з древнього Тбілісі обурювали авторитаризм і самовпевненість керівництва держави як такі.

І оскільки Грузія Саакашвілі все-таки не була по-справжньому авторитарною державою, цей президент пішов зі сцени. Пізніше історія порівняє його правління з правлінням наступників – і от тоді розсудить. 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено