Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
25 жовтня, 2013

Правда про мовний закон Колісниченка-Ківалова

У нашій новітній історії все важливе: хто з усіх сил боровся і хто проголошував відновлення Української Держави, хто підло зраджував Україні, стаючи "тушками", хто відсиджувався в кущах чи на печі. Не варто все це залишати історикам, заплутаються і змішають грішне з праведним.

Я читаю кожен номер "Тижня", захоплююся одвагою редакції і редактора. І раптом читаю в №23 за цей рік статтю "Війна проти української мови…", де перебіг прийняття зловісного Закону "Колісниченка-Ківалова" "Про засади державної мовної політики" настільки спотворено, що важко повірити, що це сторінки демократичного, патріотичного журналу. Зокрема звинувачено у прийнятті цього закону, а точніше – у "зраді" і мене та Комітету з питань культури і духовності, який я очолював. Аби не псувати стосунки із милим мені "Тижнем", розставляю все на свої місця на підставі документів і фактів.

Суть Європейської мовної Хартії, яку по-шулерському використали наші яничари для прикриття цього Закону, проста і зрозуміла: зберегти мовне багатоманіття Європи, не дати загинути жодній із маловживаних мов. Особливо тим, яким загрожує вимирання. Країна, що ратифіковує Хартію бере на себе зобов'язання зберегти їх.

Ясна річ, що прийняти у своє правове поле цей документ міжнародного права зобов'язана була  в першу чергу національна Росія, де є сотні загрожуваних мов народів Півночі, Сходу, Сибіру. Вони вимирають на очах при могутній вседержавній русифікації. Ні, Росія відкинула Хартію, як і багато інших країн.

  Однак, її  свідомо притягнув в Україну  Віктор Медведчук – тодішній вождь СДПУ(о), кажуть - агент  російської спецслужби, який посідав місце першого заступника голови ВРУ. Він організував самовільний переклад Хартії, оригінал якої існував у французькій та англійській мовах.

На ратифікацію  було поставлено   тенденційний переклад з російської, де  кореневе поняття  "загрожувана" "міноритарна"  мова було  перекладено, як "регіональна". Все це Медведчук (сьогодні його політична  роль  вже очевидна!) свідомо готував і протискав через тодішню ВРУ. Мало хто з нардепів розумів про що йдеться. Навіть  Роман Зварич  український американець, що  читав текст  англійською, не додивився  фальсифікат.  

Так, в Україні таки є загрожувані мови: кримсько-татарська, караїмська, кримчацька, ґаґаузька, ромська (закарпатська говірка), ідиш… Справедливо, щоб держава захистила їх від зникнення. Гуманно. Великодушно. Європейський гуманітарний дух.

В Україні ратифікували Хартію у такому примітивному варіанті, у такій карикатурній версії.

Згодом я таки домігся офіційного, здійсненого спеціальними професіоналами з МЗС, перекладу Хартії з оригіналу. Там чітко сказано, що йдеться лише про мови, яким загрожує зникнення. Я подав новий проект закону про ратифікацію справжньої Хартії. Литвин ніби підтримував, але  твердив, що це дуже дразливе питання, почекаємо. Так і не поставив у порядок денний. До речі цей документ знову внесений мною на цю сесію, він є на сайті ВРУ (реєстр. № 0001).

 І раптом появляється проект Мовного закону Колісниченка-Ківалова. Поступає до нашого Комітету. Перед цим нам вдалося "поховати" перший замах на 10-ту статтю Конституції (автори: Колісниченко, Симоненко, Гриневецький), озброївшись багатьма негативними експертними оцінками, в тому числі й зарубіжними. Тодішня атака була лобовою: давай другу державну мову, яку обіцяв Янукович на виборах! Зрозуміло яку.

У цьому проекті двомовність вже було замасковано за наявністю 10%  носіїв мови нацменшин в окремій області. Єдиноукраїнська зберігалася згідно цієї концепції лише в Галичині, на Волині, почасти в Центрі. Навіть у Закарпатті угорська, на Буковині румунська, на Вінниччині та Житомирщині польська не набирали ці відсотки. Зате Крим, Донбас, Південь, Харківщина могли виводити  російську на рівень державної.

Зізнаюся: я свідомо затримував цей провокаційний проект майже рік, розіславши його на всі можливі юридичні експертизи, в тому числі до Венеціанської комісії, до ОБСЄ, Ради Європи. Звідусіль ми отримали негативні експертні оцінки.  Ще на якийсь час затримали розгляд на комітеті. Нарешті, змушені були розглядати. Більшістю наших голосів проект визнано неконституційним, шкідливим і провокаційним.  Виносити на сесію його не варто!

Але комітет, на жаль, не остання інстанція.

Наперекір нашому рішенню проект виноситься на розгляд сесії. Згадайте мій десятихвилинний виступ проти нього, виступи В.Кириленка, М. Косіва, Б. Тарасюка, О. Білоруса, згадайте розсічену голову з потоками крові депутата, генерала М. Петрука, розбите обличчя  І. Стойка, кулаки Колісниченка… Згадайте, як Литвин сховався, віддавши "віжки" комуністу Мартинюку.

У першому читанні, з найгрубішими порушеннями Регламенту Верховної Ради України, проект протягли.

Ми провели всеукраїнські слухання з цього питання, в якому взяли участь найвідоміші мовознавці, юристи, дипломати, нардепи. Рішення Комітету за результатом слухань було вбивчим: "Закон не можна виносити на друге читання, як  антиконституційний, антиукраїнський та антидержавний"

Ми зайняли останню барикаду: цивілізувати закон поправками до другого читання! Працювали всі патріотичні депутати. Внесли 2.054 поправки, щоб "вирівняти" цього покруча. Доповнення пливли таким валом, що ми ледве встигали реєструвати. Свідомо не квапилися  розглядати, щоб його  не виносили на друге читання.

Наближався  останній день сесії. Ми вже думали, що якщо профільний Комітет не виніс свого вердикту, не розглянув поправок (а він зобов'язаний висловитися по кожній з них!) до  другого читання – розгляд  проекту закону перенесеться на осінь. Логічно? Звичайно.

 І раптом, в останній день весняно-літньої сесії, без рішення погоджувальної ради, в порушення Регламенту комуніст А. Мартинюк (за домовленістю з регіоналами) нахабно включає до порядку денного і швидко ставить на голосування проект цього закону, прийнятого в першому читанні. Без рішення Комітету, без розгляду 2.054 поправок народних депутатів, без порівняльної таблиці. Регіонали, комуністи і "тушки", до яких пристав "професійний націоналіст" П. Мовчан (йому, правда,  дозволили  не голосувати) тупо прийняли цю провокаційну писанину, як закон.  

Ось постулат із Регламенту ВРУ. Стаття 130: "Текст закону, прийнятого  Верховною Радою, не пізніше як у десятиденний строк оформляється головним комітетом, текст візується головою комітету та керівником секретаріату цього комітету, чи особами, які виконують їхні обов'язки". Ні я, ні керівник секретаріату Наталка Братунь-Колісниченко  нікому своїх повноважень не передавали.

Що міг зробити я і Комітет? Зробили усе можливе. І депутати, і працівники Комітету. Ми прийняли рішення, що ні я, ні голова секретаріату не поставлять свої підписи на цьому "законі в законі", який прийнято на всіх стадіях з дуже грубими, протиправними порушеннями. У той самий день сесія закрилася. Всі нардепи пішли у відпустку. Всі без винятку.

 Литвин  пафосно заявив, що він ні за яких обставин не підпише цей закон.  6 липня 2012 року сесія закрилася. Все! Виграємо час до осені.

Що відбувається далі? Пані Богословська, яка символічно, за квотою ПР,  вважалася першим заступником голови нашого комітету, але побувала тільки на одному, першому засіданні і більше ми її не бачили, вже перебуваючи в офіційній  відпустці, візує від імені комітету "прийнятий закон". Литвин знає, що все це протиправно, бо я надіслав йому офіційного листа,  з чіткою позицією.

Одначе Литвин, якого Янукович тримає "на гачку", відступає від своєї обіцянки, іде на  злочинну фальсифікацію - визнає  незаконний підпис Богословської (ще раз наголошую: без рішення Комітету вона не мала таких повноважень, то більше – перебуваючи в офіційній відпустці!)).

Литвин  теж був у відпустці, і його підпис немає  юридичної сили. Він є лише символом  хрестоматійної безпринципності.

19 липня опубліковано довідку Комітету про грубі порушення під час прийняття мовного закону, а 27 липня В.Литвин пише довгого, плутаного листа  до Комітету, щоб хоч якось виправдатись: мовляв, перший заступник голови Комітету І.Богословська має чимало зауважень до змісту закону, зокрема щодо його фінансування з місцевих бюджетів. Але цей лист – "мертвому припарка" підписаний Богословською та Литвиним документ  уже був в Адміністрації Президента.

Отож в Україні діє незаконний закон, сфальшований від народження до… смерті. А він таки буде викинутий на смітник, коли поміняємо президента, коли парламент очиститься від колісниченків,  ківалових, чечетових, шуфричів і т.д.

P.S. Відразу після виборів до ВР група опозиціонерів Вололодимир Яворівський, Марія Матіос, Ірина Фаріон, Володимир Бондаренко, Андрій Іллєнко із колосальною юридичною допомогою Сергія Головатого  підготували і зареєстрували перший в Україні  всеохопний і педантичний Закон про функціонування державної мови в усіх  галузях державного та публічного  буття (реєстр. №1233 від 10.01.2013 р.).

Чи буде він схвалений цим складом  Верховної Ради?

Не знаємо. Але впевнені, що цей закон захистить нашу рідну мову і зробить її по-справжньому державною назавжди.   



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено