24 жовтня, 2013

Контур пряника у виконанні влади

Арешт в Одесі лідера партії «Родіна» Ігоря Маркова добряче переполошив український політикум – особливо ту його частину, що тяжіє до Кремля і проросійського вектора політики. Що це було? Помста за надто незалежну поведінку? Урок для не в міру гордовитих союзників Партії регіонів? Звичайне накладання лапи на бізнес потенційного конкурента на виборах?

Серед мотивів арешту все це може бути присутнім. Можливо й інше – влада облаштовує сцену, на якій невдовзі зіграє перед виборцем свій передвиборчий агітаційний спектакль.

Версія про те, що, заарештувавши Маркова, Партія регіонів прибирає харизматичного лідера, здатного стати альтернативою регіоналам для проросійськи налаштованих виборців південного Сходу країни, не витримує критики. Партія «Родіна» ніколи не була такою вже популярною не тільки на Півдні і Сході країни, а й у своїй рідній Одесі. Партія «Родіна» ніколи не вигравала жодних виборів навіть на рівні міста, а після арешту свого кумира під будинком Одеської МВС у мільйонній Одесі зібралося аж 500 (за іншими даними – 200) його прибічників.

Не треба перебільшувати й відданість екс-нардепа власним гаслам і однопартійцям.  Після обрання до Верховної Ради (як мажоритарник), Марков зразу долучився до фракції Партії регіонів, яку перед виборами безжально критикував. Шоком для прибічників стало голосування картки нардепа за віце-спікера ВР Руслана Кошулинського, представника ВО «Свобода», хоча сам Марков у цей час перебував у сесійній залі.

Марков не раз заявляв, що позбавлення його депутатського мандата відбулося з вищої волі керівництва країни через принципове неприйняття намірів чинної влади щодо підписання асоціації з ЄС. Якщо втручання вищого керівництва й було, більш вірогідно, що причина немилості нардепа в керівництва фракції ПР була набагато прозаїчніша – з нього зробили приклад того, що буває з особами, які агресивно не поділяють «генеральну лінію партії». За інших умов на цьому, можливо, все зупинилося б, але…

У чому згодні всі спостерігачі за справою Маркова – ніхто не вірить у версію, заявлену міліцією як основну: його заарештували за побиття учасників мітингу проти встановлення в Одесі пам’ятника російській цариці Катерині ІІ. У багатій біографії Маркова існує чимало подій, які могли б зацікавити правоохоронні органи і призвести до того самого результату. Однак керівництво МВС чомусь звернуло увагу саме на історії побиття націоналістів під Одеською облдержадміністрацією 2007 року. Чому?

Тому, що подібне звинувачення виглядає аж надто символічно. За всю історію незалежної України це ледь не перший випадок, коли лідера проросійської сили заарештували за завдання важких тілесних ушкоджень націоналістам. Якби при владі перебувала націоналістична або принаймні націонал-демократична сила, арешт виглядав би цілком логічно. Проте для Партії регіонів, яка сама прийшла до влади на гаслах інтеграції до Митного союзу з Росією, такий крок виглядає дивно. Якщо тільки це не частина передвиборчої компанії 2015-го.

Після провладного «Антифашистського мітингу» 18 травня цього року, мабуть, тільки ледащий не зазначив, що лейтмотивом влади на наступних президентських виборах стане «боротьба з фашизмом». Роль головного негативного персонажу в ній належатиме ВО «Свободі» і всім політичним силам, які перебувають з нею в коаліції, тобто всій опозиції. Головна хиба такої тактики очевидна – легкою рукою до фашистських долучають ледве не всі проукраїнські організації, які нині перебувають в опозиції до чинної влади через діяльність міністра освіти Дмитра Табачника, «Закон про мови» тощо. У такий спосіб влада дала зелене світло на культивування затятої українофобії. Українців же, яких в Україні більшість населення, добряче злить, що до фашистських символів починають долучати кобзу та вишиванку.

Проте «антифашистський» батіг влади цілковито може врівноважувати відповідний пряник у вигляді боротьби з найбільш затятими українофобами руками тої самої влади. Те, що Партія регіонів давно перейшла рубікон довірливих взаємин з адміністрацією Кремля, не новина.  Влада явно  не прагне панькатися з прибічниками Митних союзів, ЄвразЕСів та інших ЄЕП.  Кого зможуть – приваблять гарною риторикою штатні «рускомірци» Колесніченко, Бондаренко, Болдирев тощо, все інше забезпечить адмінресурс, який у тих регіонах стовідсотково працює на ПР.  

Інша справа – Центральна Україна. Щоб здобути потрібний результат у цьому регіоні через адмінресурс, владі потрібна навіть не підтримка, а хоча б байдужість його населення. Для цього потрібен імідж поміркованої проукраїнської сили, що думає про інтереси всієї країни, зокрема і про її російськомовні регіонів, але українофобів карає суворою рукою. З цілковито конкретними прикладами.

Якщо це припущення правильне – невдовзі можуть статися наступні удари, наприклад, по журналістах, які, аж надто не вибираючи виразів, демонструють свою ненависть до всього українського. А напередодні виборів ситуація може виглядати так: президент просторікуватиме суто про економіку і досягнення стабільності, дистанціюючись від усіх гострих політичних питань. Штатні «антифашисти» з ПР верещатимуть з екранів ТБ про фашистську загрозу. А сотні інтернет-тролів на форумах і соцмережах та різноманітні комітети підтримки стабільності у листівках запитуватимуть: «Партія регіонів бореться з українофобами – вони розігнали провокацію козачків під Феодосією, вони викинули з країни Мєшкова і Храмова, вони заарештували Маркова за побитих націоналістів… А що зробили помаранчеві?»