Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
23 жовтня, 2013

Чи існує план «Б»?

Європейська політична філософія зводиться до того, що не можна визволити будь-яку спільноту всупереч її власній волі. Себто не можна тягнути Україні в Європу, якщо вона сама не має чітко вираженого бажання там бути
Матеріал друкованого видання
№ 43 (311)
від 24 жовтня, 2013

Що менше залишається часу до саміту Європейського Союзу, який має відбутися в литовській столиці, то більше можна почути оптимістично-переможних заяв від представників експертного середовища та громадськості. Мовляв, питання практично вирішено, залишилося виконати формальності. Дивною і незрозумілою є природа такої впевненості. Адже чимало вимог європейської сторони або проігноровано владою Партії регіонів, або реалізовано суто вербально. Юлія Тимошенко, яка є для Заходу символом вибіркового правосуддя в Україні, живим утіленням політичної вендети регіоналів, як сиділа за ґратами, так і сидить. Жодних змін у її долі, за винятком сумнівних обіцянок, немає. А для європейців звільнення Тимошенко є minimum minimorum, який засвідчив би чесність намірів офіційного Києва.

Натомість прем’єр Микола Азаров раз по раз робить специфічні за рівнем абсурдності заяви про те, що навіть підписавши Угоду про асоціацію з Євросоюзом, Україна знайде спосіб приєднатися також до Митного союзу, бодай, приміром, провівши відповідний референдум. То що повинні думати про все це європейці? Деякі аналітики в Києві стверджують, що Європа настільки зацікавлена в Україні, що проковтне геть усе. Чому? Кажуть, що Брюссель страшенно боїться віддати Україну Москві. Чи немає тут перебільшення? Адже європейська політична філософія (на відміну від американської) зводиться до того, що не можна визволити будь-яку спільноту всупереч її власній волі. Себто не можна тягнути Україні в Європу, якщо вона сама не має чітко вираженого бажання там бути. Відсутність такого чітко вираженого бажання Адміністрація Януковича демонструє постійно…

Читайте також: Чи погодиться Янукович на умови ЄС?

Але чимало політологів уже всіляко вихваляють його як видатного євроінтегратора.. Тут треба почекати бодай до кінця листопада цього року. Щоб не було великих розчарувань…

До того ж є ще відчуття якоїсь подвійної гри з боку Банкової. Чи не виявиться, що вся ця «євроінтеграція» для Януковича і Ко є лише засобом шантажу Кремля з метою отримання певних економічних преференцій? І чи не станеться так, що видушивши з Кремля знижку на газ років на два і, можливо, ще якийсь пільговий кредит, команда регіоналів свідомо провалить Вільнюський саміт, виправдовуючись перед українцями тим, що «Європа нас не хоче»?

Кажуть, Янукович боїться Росії. Так, але він не менш боїться Європи з її вимогами демократизації та обмеження його необмеженої влади. Часткове й тимчасове примирення з Путіним ціною зречення від європеїзації України дасть йому змогу протриматися до виборів 2015 року і, цілком можливо, виграти їх, кинувши подачки плебсу за рахунок московських кредитів. А після цього піти шляхом Лукашенки, загвинчуючи гайки всередині країни й відбиваючись від претензій «друзів Путіна» на аж ніяк не нескінченні активи України, що конче потрібні «Сім’ї»…

Україна тоді дедалі більше набуватиме соціально-політичних рис нинішньої Білорусі, що обов’язково позначиться на опозиції, на свободі преси, на загальній атмосфері тощо.

То що ж робити, якщо саміт у Вільнюсі стане для України провальним? Це питання, над яким треба замислитися опозиційним аналітикам, якщо такі є. Однак і після політичних катастроф життя не закінчується, і необхідно мати резервний план дій у вельми несприятливих умовах. Несприятливих аж до перспективи працювати в підпіллі… Бо коли зараз європейські плани бодай якось змушують режим триматись у певних межах, постійно бодай зовні, на рівні ритуальних заяв і пояснень реагувати на набридливих «мух» із Європейського Союзу з їхніми перевірками та моніторингами, то після краху євроінтеграції влада зможе діяти у стилі Лукашенки, нічим себе не обмежуючи й поводячись як звичайна олігархічна диктатура. Звісно, певна підкупна частина «демократів» і після краху європейських мрій посідатиме місця офіційних, легальних «опозиціонерів» для міжнародного антуражу режиму. Їм дозволять подеколи в студіях Шустера, Куликова та ін. гостро й принципово критикувати антинародну владу (із правих позицій; із лівих це робитимуть комуністи й соціалісти на чолі зі своїм новим лідером – членом фракції Партії регіонів Рудьковським). Іноді безперешкодно проводитимуть акції протесту на свіжому повітрі, не переходячи, ясна річ, «червоної смуги», й формуючи в широкого загалу остаточну огиду до будь-якої боротьби.

Читайте також: Чому Янукович робить ставку на Європу

А от тих, хто намагатиметься реально боротися, з «педагогічною метою» саджатимуть, битимуть, як це робиться у Бацьки в Білорусі. Що залишиться за таких історичних випробувань від нині чинної опозиції? Якщо ж поведінка опозиціонерів буде «хорошою», то деякі зможуть сподіватися на теплі та затишні парламентські крісла, зрештою, Україна–не Білорусь, чому б не простимулювати хлопців, які не створюють владі проблем…

Провал України на Вільнюському саміті Москва сприйме як велику національну перемогу і ознаку слабкості України, що надихне Кремль на значно агресивнішу поведінку на українському напрямку і тоді один ультиматум буде оголошуватися за іншим. РФ ще нахабніше втручатиметься у внутрішньоукраїнську політику, всіляко стимулюючи сепаратизм і міжрегіональну ворожнечу в Україні. Путін спробує контролювати кожний крок керівництва України, перетворюючи нинішніх господарів країни на жалюгідних маріонеток, не даючи робити нічого без дозволу РФ.

Читайте також: Які ставки має європейська гра Януковича

Хотілося б вірити, що такий сценарій не реалізується, що Україна таки ж укладе угоду про асоціацію з Європейським Союзом і принаймні на якийсь час зменшить імперсько-інтеграційний тиск із боку Росії та її сателітів, що нервово ставляться до будь-яких демократичних прикладів для власного населення, приреченого на покірливість.

Проте нація з такою драматичною історією, як українська, повинна бути готовою до найнеприємніших зиґзаґів долі, а її політична еліта й поготів.

Принаймні автор буде щасливий, якщо всі ці похмурі прогнози не здійсняться. Однак інтелектуальні сили України мусять підготувати план «Б», якого на сьогодні, як виглядає, немає…



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено