Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
14 листопада, 2008

Слід у сортирі

Одна з найприкметніших професійних забавок вітчизняних кінокритиків, які мандрують міжнародними фестами – писати у своїх реляціях про так званий «український слід» у світовому кіно
Матеріал друкованого видання
№ 46 (55)
від 14 листопада, 2008

Йдеться не про власне наші фільми, яких кіт наплакав, а саме про той слід, що десь від середини 1990-х, після проголошення незалежності, безперервною ниточкою –з епізодичних персонажів, побічних мотивів, а то й провідних тем – тягнеться в стрічках західного виробництва. 

Та якщо деінде на екрані втілюється переважно результат «медійних» уявлень про нас, то в російській і польській кінемато-графіях візія українства природно й глибоко проростає з пам’яті й проектується на бажане майбутнє.
 
Треба сказати, це водночас цілісний та амбівалентний образ. Цілісність радше стосується ставлення до втраченого Росією/Польщею «українського раю» (такі собі постімперські мазохістичні фантомні болі). І, водночас, амбівалентним є ставлення до українства, яке в певний момент цей рай «приватизувало».
 
Всяке кіно, відома річ, є продуктом сусільної свідомості, котра лізе з усіх життєвих шпарин.
 
І тут мені згадується пригода зразка 1993року, коли на запрошення однієї з польських фундацій перший раз перетнув західний кордон. Нам – двом українцям і двом білорусам – винаймали спільне помешкання в одному зі спальних варшавських районів. У день відльоту один із сябрів, треба ж такому статися, застряг у вбиральні. Після півторагодинних трагікомічних спроб вибратися з цікавого місця білоруси двері виламали.
 
На місці все обійшлося усними вибаченнями й поясненнями господарці квартири. Яким же було здивування, коли згодом на адресу редакції журналу надійшов лист із фундації, де йшлося про мою непристойну поведінку – про виламані туалетні двері. Наступним запрошеним на курси організатори цю колізію пояснили елементарно просто: «Білоруси такого зробити не могли. Це українці…».
 
Ось воно, на мій погляд, – міфологічне уявлення поляка про українця – «Він може!». Ну, одна з міфологем. Принаймні, саме звідси й виростає-ліпиться переможний образ Богуна у фільмі Єжи Гофмана «Вогнем і мечем».
 
Інший спомин – виїзд наступний, ще західніше – 1994 рік, уперше на Берлінський міжнародний кінофестиваль. Стоїмо ми, українці, в прес-центрі в черзі по запрошення на церемонію відкриття. Підходить російська колежанка, з якою не бачилися з часів розпаду Союзу нєрушимого, й починає нас атакувати, посилаючись на тодішню українську політичну кризу (перед дочасними президентськими виборами): «Ну що, нарешті зрозуміли? Ви ж собі ради дати не можете, просіться назад!» На м’які заперечення аґресія посилилася: «Ага, запросили вас до Берліна, то вам уже й соромно визнати очевидне, а назад ой як хочеться!»
 
Ось воно, здається, відповідне уявлення росіянина про українця – «Він не може!».Зрештою, чи не тут корені «Брата-2» Алєксєя Балабанова, де одна зі сцен теж відбувається в туалеті?


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено