Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
18 жовтня, 2013

Чи є життя після 28.11?

Один колишній колега… До речі, це колишніх чекістів не буває, а також колишніх офіцерів, ментів і ще, кажуть, колишніх коханих.
Матеріал друкованого видання
№ 42 (310)
від 17 жовтня, 2013

А журналісти успішно трансформуються у продюсерів, громадських активістів, політиків, політтехнологів, спічрайтерів – природний процес! Так ось, один колишній колега-журналіст днями написав, що всі, хто критикує Януковича напередодні саміту у Вільнюсі, – п’ята колона. І якщо процес зірветься в останню мить, то це через них – тих, хто встромляє палиці в колеса.

Сказати чесно, мені самому про це думати лячно. Угода про асоціацію з ЄС та зону вільної торгівлі – такий критичний рубіж, таке принципове для України щеплення незалежності, свободи й відповідальності, що заради неї я покірно заткнув би пельку на наступних сім тижнів і не відблискував би. А внутрішні контексти змушують замислитися, чи є життя після 28 листопада.

Чи усвідомлюють у владі ментальне протиріччя між її поточними звичаями й правилами економічного простору, куди ми готуємося влитися? І як саме це протиріччя передбачається долати? І чи взагалі передбачається?

Зокрема, як почуватиметься моя країна в зоні вільної торгівлі – нагадаю, це означає територію безперешкодного пересування товарів і капіталів. Тобто туди ми зможемо збувати свою продукцію (звісно, за умови відповідності тамтешнім стандартам), а звідти надходитимуть інвестиції, які поступово трансформують нашу економіку. Краса! Маленьке підступне питаннячко: яким чином у цей прозорий маршрут вписується юна дєвочка, яка ввечері фотографується для «Вконтакте» в еротичній білизні з пляшкою шампану, а зранку вдя­­гає суддівську мантію й починає виконувати вказівки тих, хто їй цю мантію забезпечив як нагороду за вчасне знімання білиз­­ни. Адже без зайвих рефлексій, на які вона взагалі-то в принципі не здатна, дєвочка винесе постанову про те, що ваших інвестицій тут не лежало, то все власність Віті з Макіївки й ніякий Ромпьой їй не начальник.

Це так, дрібничка для випробування всієї конструкції на міцність. Зрозуміло, що Угода – то не абстрактна декларація про наміри, а детальний маршрут із усіма ретельно прокресленими зупинками (про це дуже детально – в наступному числі Тижня). Тобто стоси законів, директив, інструкцій, які доведеться імплементувати в конкретні терміни й далі ними керуватися. Але це в теорії, а на практиці куди подіти одного окремо взятого інспектора Мінздоху, санітарного лікаря, дільничного міліціонера, а також уже згадану дєвочку-суддю районного суду на теренах від Охтирки до Сваляви? Адже їм у відповідь на лояльність делеговано всю повноту влади в 45,5-мільйонній країні. І та система, як будь-яка система, що базується на безвідповідальності й безкарності, регулярно дає збій, якщо це не стосується інтересів Генерального штабу. А Генеральний штаб за всім не простежить, у нього інші турботи.

Ось гарна історія, яка сталася кілька років тому, але фігуранти всі живі-здорові: один відчайдушний іноземний інвестор вирішив укластися у вітчизняну ІТ-розробку, яка обіцяла нечуваний прогрес у масштабах країни. Оскільки інвестор був не лише відчайдушний, а й битий, тобто мав уявлення і про санлікаря, і про дєвочку, він, щоби заручитися й убезпечитися, пішов одразу до одного з найголовніших кабінетів у Генштабі. Усім добре відомий власник кабінету оцінив перспективи, пообіцяв підтримку, але на знак вдячності забажав собі лише частку 49% статутного капіталу. Прошу оцінити шляхетність: не 51, а 49! Розпещений інвестор, який розраховував щонайбільше на 25, образився й взявся впроваджувати інновацію в іншій географії, до речі, не такій далекій. Тепер уся група розробників курсує між Києвом і столицею нині повноправної країни ЄС, де, найімовірніше, рано чи пізно оселиться.

Не тільки слухаючи поради колишнього колеги, а й виходячи з власних перекона­­нь, я вважаю, що соромно тішитися з поточних катастрофічних показників вітчизняної економіки. Зокрема, з прогнозованого Світовим банком нульового приросту ВВП у 2013 ро­­ці. Замисліться: нульового! Але причини цього слід шукати не в капризах сусідньої країни, яка паралізувала український експорт, а передусім у власних практиках mergers and acquisitions, що перекладається як «було ваше – стало наше», а також у ставках банківських позик під 40% річних, алгоритмах згаданих вище хлопців і дівчат, тобто в добре відомих усім принадах бізнес-клімату. Хотілося б зрозуміти, чи усвідомлюють у Генштабі ментальне протиріччя між поточними звичаями й правилами економічного простору (не кажу вже про громадсько-політичний), куди ми готуємося влитися? І як саме це протиріччя передбачається долати? І як швидко? І чи взагалі передбачається?



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено