Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
6 жовтня, 2013

Дезінформація на найвищому рівні

Намагаючись відродити СРСР, Путін та його оточення розпочали потужну кампанію пропагандистського відбілювання імперії і нестримної міфотворчості, обіцяючи «10 тис. років щастя»

У російського мислення (насамперед панівного, «мейнстримного») є така особливість, як тяжіння до пропаганди, а головна ознака останньої, як відомо, – абсолютна байдужість до істини.

У цьому контексті дуже показовою бачиться промова на Валдайському форумі президента Російської Федерації Владіміра Путіна, яка засвідчує той прикрий факт, що жодних правильних висновків із розпадів Росії на початку та наприкінці ХХ століття її еліта не зробила. А значить усе може повторитися. «Росія», а не «Радянський Союз», бо свого часу Путін іще раз публічно визнав СРСР формою російської і лише російської державності.

Для кремлівських керівників головне – намалювати прекрасну картину, ідеальний образ зразкової Росії, і нікого не обходить, що намальоване не має нічого спільного з реальністю, а нерідко просто заперечує її, спотворює до невпізнання. Оскільки історичне невігластво у нинішній РФ дуже поширене в масах (а кінематограф, телебачення, газети його невтомно зміцнюють), то виступи на кшталт путінського тамтешній широкий загал сприйме на «ура». Над усе там полюбляють зворушливі історії про те, як добра, чуйна Росія дбала про всіляких інородців, а ті відплатили їй чорною невдячністю за своє «райське життя».

То що ж сказав Путін? Ось що: «У Росії, котрій свого часу намагалися нав’язати ярлик «тюрми народів», за віки не зник жоден, навіть найменший етнос. Усі вони зберегли не тільки свою внутрішню самостійність і культурну ідентичність, а й свій історичний простір». Отакої… А нам усе розповідають про те, яким великим брехуном був доктор Йозеф Ґеббельс. Що ж, подивимось, як воно насправді.

Для кремлівських керівників головне – намалювати ідеальний образ зразкової Росії, що не має нічого спільного з реальністю

Почнімо з Кавказу. Путін каже, що й найменший етнос нікуди не подівся. Кавказький народ шапсуги був на той час чималеньким – 300 тис. осіб. Частину їх винищила в ХІХ столітті російська армія, частину вигнали в Туреччину. Напередодні Другої світової війни людей цієї національності налічувалося близько 10 тис., нині їх менш ніж 6 тис. Кавказькі убихи були винищені Російською імперією цілком. На сьогодні абхазців у Абхазії менш ніж 70 тис., але в ХІХ столітті понад 400 тис. так званих мухаджирів під час Кавказької війни мусили втікати до Туреччини. Себто абсолютна більшість народу була викорчувана зі свого національного ґрунту. А в Карачаєво-Черкесії раз по раз порушують питання про геноцид черкеського народу.

Багато етносів мають свої порахунки з «гуманною» Росією. Наприклад, депортація 1944 року була вже останньою в історії кримських татар. Тоді загинуло до 40% їхньої людності, що цілком відповідає поняттю геноциду. Проте все почалося для них відразу після «визволення» Криму Російською імперією в 1783 році. Спочатку з метою підірвати економіку Кримського ханату було виселено на північний берег Азовського моря християн півострова (греків та вірменів), які під час цього маршу смерті зазнали в степах неймовірних страждань і людських утрат. Потім Росія взялася за татар, створюючи такі умови, що чимало з них визнали за краще втечу до Османської імперії. А коли почалася Кримська війна, з’явився наказ військового міністра про виселення представників цього етносу з півострова. Як писала «Большая советская энциклопедия», що виходила друком у 1930-ті, «імператор наказав переселити від моря всіх прибережних жителів магометанського віросповідання у внутрішні губернії. Спустошувалися сотні аулів і сіл. Від 1860 до 1862 року, за даними царського уряду, емігрувало за кордон 141 667 осіб. Крім того, з Перекопу пішли ногайці, що там кочували. Разом із ними загальна кількість тих, хто емігрував за ці два роки, дорівнювала 231 177 душам. Насправді пішло значно більше…»

Нині мовою міжнародного права це називається «етнічна чистка». І це, до речі, підтверджує царський генерал-ад’ютант Тотлебен: «Його величність зволили вказати, що треба не тільки не обмежувати татар у переселенні, а й розглядати цей щасливий випадок як вельми сприятливий для звільнення від них краю…»

Яке вже там «не обмежувати»? Усіляко тероризували й витісняли… Цікаво, чому самі народи імперії не підозрювали про феноменально ніжне ставлення до них російської влади? Чомусь про це відомо лише Путіну та його радникам…

Але крім етносів, яким пощастило вціліти, втративши величезні маси людей, чимало є, точніше було тих, хто зник повністю. Алтайські зайсаки, сибірські калмаки (не плутати з калмиками), інгерманландці, іжора, водь, ті ж таки геть винищені убихи і т. ін., і т. ін. Деякі припинили своє існування вже під час президентства пана Путіна. Нещодавно в Ленінградській області померла жінка, остання представниця колись великого й могутнього народу водь. Історики знають про так звану Водську п’ятину – п’яту частину земель Великого Новгорода, що належала цьому етносові. Найбільших утрат він зазнав у 1930–50-ті роки. Під час боротьби проти «ворогів радянської влади» тоді було знищено більшість чоловіків воді. Нещасна жінка незадовго до смерті просила, щоб їй написали в паспорті її національність – «водка», проте менти з неї знущалися, сприймаючи етнонім як назву російського алкогольного напою. Коли в ХІХ столітті померла остання тасманійка, людство це помітило, цей факт описаний у словниках і довідниках, на смерть останньої з народу водь не відреагував ніхто. Кудись подівся етнос іжора (і це сталося вже в наш час). Майже не зосталося карелів у Республіці Карелія; кому пощастило, втекли ще 1944 року до Фінляндії разом із фінською армією, що відступала. А процес деградації та депопуляції малих народів Півночі, Сибіру й Далекого Сходу вже набув рис незворотності. Де удеге, орочі, нівхи? Та й не дуже маленькі народи безжально русифікуються й асимілюються. Чи багато мордвинів володіють рідними мовами (ерзянською і мокшанською)? А марійці, комі, удмурти, чуваші?

Не усвідомлюючи свого щастя під чоботом Москви, народи «національних республік» СРСР негайно повтікали з цієї «щасливої країни» в 1991 році, про що й досі так переживає підполковник КГБ… А вчинили так в’язні тюрми народів, керуючись інстинктом самозбереження. На 1991 рік у столиці Латвії Ризі налічувалось трохи більше ніж 30% латишів. Вони стали національною меншиною у власній столиці. Така сама загрозлива ситуація була в Естонії, але трохи краща в Литві (певно, тому що тамтешні «лісові брати» найдовше й найвідчайдушніше воювали проти СРСР). Однак іще якихось 50 років – і литовців, латишів, естонців (що й казати вже про українців та білорусів) зробили б реліктовими етносами, придатними хіба що для музейної експозиції…

Хоча, за Владіміром Путіним, Російська імперія і СРСР були не тюрмою, а «санаторієм народів», що підтверджує його ось така фраза: «Ви знаєте, я з інтересом дізнався, не знав навіть: у радянський час так уважно до цього ставилися, майже кожен маленький народ мав своє друковане видання, підтримувалися мови, підтримувалася національна література». Було, але разом із постійними кривавими чистками національної інтелігенції, з дев’ятим валом русифікації та звуженням сфери вживання національних мов. Досить згадати українське Розстріляне відродження та указ часів Хрущова про право батьків відмовлятися від вивчення їхніми дітьми в школах мови республіки. Можливість не штудіювати російської передбачено не було. А найуважніше до національних культур ставилися в радянські роки колеги Владіміра Владіміровіча з «компетентних органів» – ЧК, ГПУ, НКВД, МГБ, пильнуючи за будь-яким проявом національних почуттів як огидним рецидивом «буржуазного націоналізму».

Намагаючись відродити СРСР, Путін та його оточення розпочали потужну кампанію пропагандистського відбілювання імперій і нестримної міфотворчості, обіцяючи (як казали в КНР за часів «культурної революції») «10 тис. років щастя». Після Жовтневого перевороту більшовики обіцяли народам колишньої Російської імперії «золоті гори», спонукаючи визнати владу єдиного центру, мовляв, то буде зовсім новий «братський союз». Тільки тюрма народів стала ГУЛАГом народів, а від того, що «пролетарська» наддержава формально визнала неросійські народи на своєму просторі, не полегшало. Існування їхнє не виявилося менш загроженим, ніж до 1917 року.

А в багатьох відношеннях, з огляду на політичні та інформаційні технології ХХ століття, вони ризикували навіть більше. То з чим же ми маємо нині справу, просто із безсоромною брехнею чи «новою» ідеологією «Тайожного союзу»?  



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено