Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
28 листопада, 2008

Очима нацмена

Як я зрозумів, що не хочу більше належати до тих незчисленних мільйонів осіб, які без тіні самоіронії називають себе «старшим братом»
Матеріал друкованого видання
№ 48 (57)
від 28 листопада, 2008

 

 

 

Я був п’ятирічним малим, коли батьки перевезли мене з Забайкалля до Чернівців. Ми приїхали всією родиною: мама, тато, старший брат Валентин і я. В Чернівцях у п’ять років, залишаючись молодшим братом, я став ще й старшим братом сивоволосих гуцульських стариганів і відвислогрудих бабусь. У підлітковому віці мені це навіть лестило. Я був дуже гарним старшим братом: молодшим співчував, не дивився на них погордливо і з імперською цікавістю вчив їхню мову.
 
Років у 18 я зрозумів, що не хочу більше грати цю роль і не хочу належати до тих незчисленних мільйонів осіб, які без тіні самоіронії називають себе великим народом. У 1965-му я вступив на перший курс Чернівецького університету й ледь не на першій же лекції здогадався, чому не хочу. Викладач історії КПРС запитав аудиторію, якою мовою читати лекцію – російською чи українською. Нас було людей із шістдесят. Півсотні студентів-гуцулів на запитання доцента нічого не відповіли. Але десяток «старших братів» разом гаркнули: «Російською!» Здається, в цю хвилину я вперше подумав, що держава, в якій дружба народів проголошена офіційною ідеологією, довго не протягне.
 
Я помилився. Воно ще тягнулося нескінченно довго: я не про історичний час, а про одне-єдине життя, яке дано людині. Та врешті розсипалось, упало в історичний осад, царство йому підземне з усіма хтонічними кошмарами!
 
До того часу я вже мешкав в Англії, яка дала мені безцінні уроки національного та колоніального отверезіння. Але до самого від’їзду з СРСР я однаково тягнув лямку старшого брата. Я це відчував навіть на допитах у КДБ: мене картали, оспорювали мої літературні смаки, але морду в кров не били, а після психушки не стирали на таборовий порох, як це було заведено робити з моїми «молодшими братами». А в Англії я різко помолодшав і знову став молодшим братом у прямому сенсі: молодшим братом Валентина.
 
У листопаді 2008-го я приїхав до Відня на фестиваль «Література восени». Разом із румуном і австрійцем мене запросили як російського письменника, котрий має стосунок до України. Я виступав із півдюжиною українських прозаїків і поетів. На душі в мене було легко: мені подобалася роль нацмена. Мені взагалі подобається почуття гумору музи історії Кліо. Завдяки її іронії в 60 років я знову відчув себе малюком, тим самим, який колись ріс у Забайкаллі й обожнював маму, тата і старшого брата Валентина.


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено