Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
21 листопада, 2008

Я дружу з геєм

Є багато тем, про які легко говорити, але складно написати в листі
Матеріал друкованого видання
№ 47 (56)
від 21 листопада, 2008

 

З того часу, як у мене з’явився домашній телефон, я по кілька разів на тиждень дзвоню М. Бо з мобільного надто дорого, а листи після цілоденної роботи на комп’ютері – завдання надскладне. Отож я телефоную йому, бо звикла ділитися з ним проблемами й радощами. М. також часто мені дзвонить. Зрештою, ніхто інший мені ще не дзвонить, бо телефон у мене віднедавна. Та й друзів у мене тут негусто, бо це місто для мене ще чуже. М. – мій друг із іншого міста, в якому я колись жила. Але мене більше там немає.
 
Якось М. подзвонив і плакав у слухавку – його кинув коханець. Так, молодий коханець, і мотивація його ані М., ані мені зовсім не зрозуміла: захотів будувати стосунки з жінкою, вважаючи взаємини з чоловіком безперспективними. «Хіба може таке заявити людина, яка кохає?» – запитував М. Але нам обом було ясно, що любов тут і не ночувала. М. було тоді сумно, й у багатомільйонному місті він не мав кому подзвонити. Добре, що десь у Києві була я, і в мене вже з'явився телефон.
 
Іще рік тому, коли ми прощалися з М., ніякого коханця в нього не було. Навіть так: у нього була дівчина. І М. деколи розповідав мені про свої з нею стосунки. Був такий момент одного зимного дня: ми проходили повз зоопарк. Зупинилися, купили шаурму й сіли на лавку. Я чогось чекала, бо напередодні М. обіцяв розказати мені, кого він любить. Чомусь запам’ятався пар, який ішов із наших ротів, бо була осінь. Мені ще ніхто не освідчувався, думала я тоді. Якщо зовсім відверто, я чомусь чекала, що це нарешті станеться.
 
Про те, що він гей, М. розповів мені буквально наостанок. Була прощальна вечірка, зранку я мала «їхати назавжди». Загалом настрої довкола мене нагадували вагон потяга далекого сполучення: всі мої друзі раптом перетворилися на випадкових попутників, з якими я, вірогідно, більше ніколи не побачуся. Деякі з них починали зізнаватися у чомусь такому, про що раніше не наважувалися поговорити. Що це була за ніч – цілих три зізнання! Дехто назавтра й справді зіскочив із підніжки мого життя й більше в ньому не з’являвся – жодного листа. Я рада, що це був не М.
 
Ніколи не забуду – четверта ранку, а ми йдемо з клубу пішки центром міста. Прохолодно, на мені вечірня сукня без рукавів і спадають ремінці босоніжок, тому я ними страшенно шльопаю. В місті вже світло, але цілком порожньо, а ми йдемо і співаємо пісні з першого альбому Земфіри. Виявляється, ми знаємо їх напам’ять. І от ми зупиняємося на світлофорі, і я дізнаюся найбільшу таємницю М., після майже двох років найщирішої дружби. Дізнаюся, що він – гей. М., судячи з усього, переживає, а ще чекає, мабуть, почути від мене, як йому жити далі…
 
Багато тем, на які говорити легко, а написати в листі набагато складніше, у нас із М. так і залишилися непроговореними. Так чи інакше, але найцікавіші події в житті М. почалися вже після нашої розлуки. М. ходив на побачення з 50-річним чоловіком. Потім він знайшов коханця через Інтернет – українського гастарбайтера. Потім був цей юнак, який запав М. у серце й розбив його.
 
М. розповідав, що в одному місті зустрів свою «колишню». «Ми чудово погуляли, потім пішли до неї додому, але в мене нічого не вийшло. Хіба я винен, що в мене з жінками нічого не виходить?» – бідкався М.
 
Я стикаюся з гомофобією й жартами про геїв дуже часто. Часом люди навіть не помічають, що своїми словами могли би когось образити. Мені образливо за мого друга. Щоразу думаю: добре, що М. цього не чув, але якби він був тут, зі мною? Як би йому велося? І cкільки разів йому доводиться таке відчувати? І взагалі – кому яке діло? Хіба це забагато – просто дати людям можливість робити у своєму особистому житті те, що вони хочуть! Тим більше, що інакше вони не можуть.
 
Не знаю, як М. житиме з цим далі, зважаючи на те, що афішувати своєї орієнтації він не хоче. Ми з М. думаємо, що багато речей нам стануть зрозуміліші з віком. А поки що просто живемо, бо, здобувши досвід, ми втратимо те, що маємо зараз – недосвідченість. А без неї важливе сьогодні для нас може здатися марнотою.


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено