Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
13 вересня, 2013

Молот і циркуль

Мушу визнати, досі я дещо недооцінював націоналістичні настрої в сучасній Росії
Матеріал друкованого видання
№ 37 (305)
від 12 вересня, 2013

Як усе було просто! Ще донедавна картина спостерігалася чітка й струнка: був Кремль зі своєю нестримною експансією, зокрема на українському напрямку, була українська влада, яка з Кремлем періодично загравала, була українська опозиція, яка цьому чинила (або вдавала, що чинить) опір, і була російська «несистемна» опозиція, яка нібито намагалася боронити демократичні цінності. Так тривало останні три роки, і здавалося, що наміри всіх сторін на тій регіональній шахівниці визначено надовго. Аж ось нещодавно все змінилося: партія влади в Києві раптом нібито почала відстоювати євроінтеграцію, і цього було б достатньо, щоби переглянути диспозицію.

Припустімо, у прозахідність нинішнього режиму я не вірю ані секундочки, це все тимчасові хитання за рецептами Бацьки, хоча варто думати, як ними скористатися. Тим часом у сусідній країні сталася подія нібито локальна, а по суті, визначальна для її подальшого розвитку. Маю на увазі місцеві вибори, і не всі, а лише в столиці, де на посаду мера претендував молодий технократ, випускник (ну, якщо точніше, колишній стажер) Єльського університету, активний користувач інтернету, борець із корупцією, потенційний політв’язень Алєксєй Навальний. Демократична громадськість, попри свою строкатість, загалом активно виступала за опонента офіційної влади. Окремі голоси, щоправда, застерігали проти популізму кандидата чи то на межі, чи то вже за межею ксенофобії, але загальна інтонація була така: зараз ми відкусимо в дорослого дракона діляночку, а потім уже між собою розберемося з юним дракошею.

Читайте також: Вибори у Москві: Піррова перемога керваної демократії

Дракоша тим часом не стримувався й не надто дбав про політкоректність висловлювань на предмет відповідності західним цінностям. Уся кампанія була побудована на закликах боротися з корупцією (річ, звісно, корисна й духопідйомна, але нічого принципово нового – Путін теж нещодавно вирішив був обмежити апетити чиновників), а також перекрити доступ до Білокам’яної всіляких там мігрантів. Причому до останніх зараховано не лише представників незалежних держав, переважно середньоазійських, а й власних співвітчизників із Кавказу. Те, що міг собі дозволити столичний маргінал або офісний хом’ячок, стало відтепер частиною публічного політичного дискурсу. Що з того, що господарський комплекс мегаполіса просто зупиниться без таджицьких двірників, узбецьких вантажників і туркменських будівельників? Що з того, що кавказці є повноцінними громадянами Федерації (останнє слово вже давно варто було би брати в лапки: Росія – то ніяка не федерація, а жорстко вертикалізована унітарна держава), які мають право жити у своїй країні скрізь, де захочуть? Нарешті, чи варто було проливати ріки крові, намагаючись утримати Чечню, щоби потім указувати її мешканцям своє місце?

Читайте також: Хто нам Навальний?

Я спеціально відмовляюся обговорювати побутові звички гарячих синів гір та трохи менш гарячих синів степів. Будь-яке середовище будь-яких мігрантів є криміногенним за визначенням, схожа проблема є скрізь у Європі, але вирішувати її за допомогою китайської стіни або циркуля для вимірювання черепа – класика середньовіччя. До того ж слід бути послідовним: не подобаються інородці – відпусти околиці, а потім дістань право фільтрувати охочих влитися. А супутня риторика самого п. Навального та його оточення в цьому сенсі цілком категорична – чергові варіації на тему підведення з колін. «Вот тєбє, бабушка, і Юрьєв день!»

Побіжне знайомство з «навколонавальним» сегментом російської блогосфери дещо приголомшує. Щоби не перевантажувати читача негативною енергетикою, викладу квінтесенцію: Путін – це ніякий не державник, його кінцева мета – лише вивести за кордон 70 ярдів (що частково правда), державу він розгубив і занапастив, союзників від себе відвернув, Україну втратив, вгодовані старі еліти сидять на валізах (теж частково правда), а от тепер прийде до влади нова генерація 30–40-річних (самому Навальному 37) – справжніх патріотів, які повернуть Росії колишню велич, прикрутять гайки, покарають корупціонерів (еге ж!), втихомирять чурок, покажуть сателітам (передусім хохлам) їхнє місце й змусять світ по-справжньому поважати відроджену Імперію. З орлом чи серпом і молотом – там подивимося.

Мушу визнати, досі я дещо недооцінював націоналістичні настрої в сучасній Росії. Мені здавалося, що їхній патріот нового зразка радше налаштований відмовитися від геополітичних рудиментів на користь облаштування heartland. Виходить, не готовий. Дивіться уважно. Вивчайте. Запам’ятовуйте. Завтра матимете справу з ним. Ви можете ще пошкодувати про Путіна!



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено