Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
5 вересня, 2013

Україна і Єгипет. Паралелі та перпендикуляри

Тільки-но у Єгипті почалися масові виступи проти президента Мурсі, які завершилися відстороненням його від влади, як речники Партії регіонів кинулися на барикади.

Причому одразу з обох боків: хтось звинувачував опозицію в тому, що вона прагне відсторонити – за єгипетським сценарієм – законно обраного президента, а хтось – у тому, що українські опозиціонери використовують у боротьбі з владою методи «братів-мусульман».

Такі звинувачення могли б видатися дивацтвом,  ба більше – несусвітньою дурницею, адже Україна – вочевидь не Єгипет. Проте, якщо придивитися дещо уважніше, то раптом з’ясується, що дві не такі близькі і не пов’язані спільною історичною долею країни справді мають дещо спільне – звісно, якщо відволіктися від конкретної специфіки і поглянути на речі під ракурсом політичних та соціальних узагальнень.

Отже: в обох країнах останнім часом відбулися народні революції проти авторитарної корумпованої влади. Але сподівання тих, хто виступав за демократичний розвиток своїх країн, були перекреслені: в результаті загальних виборів більшість у парламентах та президентські посади здобули політичні сили й персонажі, орієнтовані на консервацію віджилих соціально-економічних відносин, на відсторонення своїх країн від демократичного світу і на неконституційні форми та методи управління державами.

Самі ж вибори, де з мінімальними (і вельми сумнівними під оглядом чесності процедур голосування) перевагами перемогли недемократичні претенденти на крісла президентів, зайвий раз довели: злиденних і відсталих у культурному плані виборців дуже легко купити обіцянками «покращення вашого життя вже завтра» та роздачею безплатних продуктових наборів як «подарунків» від «правильного» кандидата і «правильної» партії.

В обох країнах переможці виборів, тільки-но здобувши владу, одразу ж заходилися переписувати Конституції під себе; але куди більшу роль, аніж писані закони, в обох випадках почали грати неписані настанови: в Україні – «понятія» крутих хлопців, у Єгипті – фетви улемів та шейхів. І ті, й інші – це архаїка, несумірна і несумісна з нормами сучасного цивілізованого права.

В обох країнах влада та її прибічники – за позірної толерантності до всіх груп населення і до всіх регіонів – негласно призначили винних у всіх лихах: в одному випадку це неправославні «западенці», в іншому – це немусульмани копти. Втім, справжнє «полювання на відьом» в обох випадках не вдалося розгорнути: далеко не всі православні і далеко не всі мусульмани пристали на ці примітивні ідеологеми, призначені для розпалювання пристрастей плебсу та відволікання уваги населення від кричущих провалів економічної політики нової влади.

І, нарешті, для влади та її прибічників в обох країнах існують наднаціональні спільноти, які відсувають на задній план як якісь дрібниці інтереси націй та держав. Обидві ці спільноти покликані протистояти «розтлінній і безбожній західній цивілізації» і «нести світло істини всім людям». Обидві ці спільноти мають релігійно-політичне підґрунтя: в одному випадку йдеться про «русскій мір», в іншому – про всесвітню умму ісламістів.

На цьому поточна схожість in general закінчується, але все ж варто згадати, що в минулому – для когось більш давньому, для когось менш, - обидві країни грали роль провідних житниць тодішніх ойкумен. Й обидві тривалий час перебували у колоніальному стані, наслідки якого відчутні донині…

Але, звичайно, Україна – не Єгипет. Бо ж на відміну від цілком боєздатної та достатньо модерної єгипетської армії Україна не має спроможного захистити країну війська. А ще в Україні відсутній незалежний від усіх інших гілок влади суд, здатний захистити Конституцію та притягнути до відповідальності будь-кого, навіть главу держави. І, нарешті, невідомо, чи є в Україні діячі, готові взяти на себе всю повноту відповідальності за націю та державу.

З іншого боку, в Україні відсутній і суспільно значущий прошарок релігійно-політичних радикалів, здатних на все, щоби спробувати повернути країну у новітнє середньовіччя; відсутні дієздатні та численні прихильники диктатури – не має особливого значення, якого ґатунку. І це тішить: можливо, події у нас усе-таки розгортатимуться спокійніше, ніж у Країні фараонів і пірамід…

Хоча на місці і можновладців, й опозиції я не надто б розслаблявся: все-таки спільного у двох країн чимало, а історія має певну логіку розвитку, чи не так?



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено