Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
1 вересня, 2013

Чому ж не йде апостол правди і науки?

Ніхто не хоче бачити своїх дітей тупуватими та обмеженими. Батьки прагнуть, щоб сини й дочки тішили їх власною обдарованістю, грали на роялі чи саксофоні, читали книжки, малювали картини – не нюхали клею або кокаїну, не приходили ввечері з роз’юшеними обличчями й не волали на них матом.
Матеріал друкованого видання
№ 35 (303)
від 29 серпня, 2013

Загальне, сказати б, універсальне, переконання. Завдання з такого конструктивного вдосконалення особистості зазвичай покладають на школу, а університет повинен забезпечити молоде покоління ще й фаховими навичками та знан­­нями, що дадуть йому змогу зарадити собі в дальшому житті. Тим, котрі читають журнали та інтернет і хваляться першими кроками своїх чад у всіх можливих фейсбуках, отут відразу має стати страшно. Якщо вони лише підозрюють, до яких меж спотворення скотилася українська система освіти, то насправді можуть бути певні: буде ще гірше.

Вища школа не дає знань, що згодилися б. Середня – не виховує. Діти читають менше й менше. Учителі й викладачі ставляться до них щораз більш байдуже. Це вже не твердження, які потребують обговорення. Це аксіоми. Всі ми знаємо, що саме так і є.

Єдині чинники, що мають розвиток, – кількість видатків та висота розцінок. Це перша погана новина. І всі урядники вкупі можуть її заперечувати, проте корупція в системі освіти майже наскрізна й поглинула навіть середню школу та дитячі садочки. Апокаліпсис – це не маси зомбі, які блукають житловими кварталами, а дедалі більший натовп розумово інфантильних гопників, що затоплює майдани в очікуванні чергового примітивного концерту. Поки що ввечері на вулицю виходити не аж так страшно. Але зміни цілком можливі.

Адже друга новина ще гірша: батьки платять ні за що, бо їхніх дітей у більшості випадків нічого не навчать. Набувати знан­­ня у принципі можуть лише ті, хто цього прагне, проте мотивації брати участь у такому процесі бракує не лише учням та студентам, а й учителям, для котрих це мало б бути професійним обов’язком. Словом, ми в повній… шахті, з котрої ніхто й не збирається вилазити.

Держава з кожним роком більше перетворює систему освіти на своєрідну копальню, що постачає хабарі в цілком приватні руки. Окремі винятки своїм контрастом лише увиразнюють загальну похмурість вітчизняних освітніх теренів. Хто при владі, добре це знають: вони переважно воліють, щоб їхні діти здобували знання за кордоном. Тоді як у нас більшість університетів, що так і не встигли вивітрити радянську атмосферу тоталітарної казарми, набувають цілком капіталістичних рис «фабрики дипломів», що штампує «спеціалістів» відповідно до їхньої фінансової спроможності.

Найновіші законотворчі ініціативи у сфері освіти, як-от «провладний» законопроект Ківалова – Калетніка – Сороки, спрямовані на повну централізацію системи під контролем міністерства, від якого тепер залежатиме фактично все – доля будь-якого вишу чи навіть окремого викладача. Водночас посилюється кон­троль і всередині університетів: студентів зможуть відраховувати за будь-який адміністративний проступок, а поновлення чи навіть просте відпрацювання семінару коштуватимуть додаткових грошей. Що вже казати про цілком сподівані плани щодо скасування ЗНО! Університети самі вирішуватимуть, кого приймати. Знову приватно влаштовані екзамени й корупція у вступних комісіях. Хіба є підстави сподіватися, що буде інакше?

Владі, яка не має амбіцій керувати країною розумних та культурних людей, насправді все це вигідно: хабарницькі схеми з постачанням коштів нагору, випускники, що звикли голосувати за відмашкою декана (і байдуже за що), напівгромадяни без критичного мислення і протестного духу, виховані не університетськими бібліотеками, а низькопробними серіалами, сльозливими ток-шоу та лицемірними проповідями святенників-гастролерів на дорогих авто. Українці сповзають до стану, коли в суспільстві залишиться зовсім мало людей думки.

Ліберальна у своїх настроях інтелігенція, всі вчительки української літератури, безкорисливо віддані справі, університетські викладачі, що вже бачили, як функціонують нормальні європейські університети, небайдужі до справи митці, звісно, намагатимуться протиставити системі власні, більш демократичні ініціативи. Особливо це просто з поширенням інтернету: відеолекції, веб-семінари, дискусійні майданчики та навчальні курси з вільним відвідуванням. Однак ці альтернативи рятуватимуть ситуацію лише частково.

Освіта потребує рішучого реформування. Визначення реальної конкурентоспроможності університетів, урізання видатків на непотрібні спеціальності й предмети, а також збільшення фінансування цільових навчальних та дослідницьких програм, надання студентам права обирати собі кращих викладачів (поза сумнівом, вони не підуть учитися до хабарників). І така реформа повинна бути всебічно продумана, а її результати – належним чином продемонстровані. Зараз стан справ точно незадовільний. І точно потрібно все змінити. Поки що з вимогами таких змін на демонстрації виходять лише студенти. Коли батьки зрозуміють, що їх тут просто грабують, вони вирушать на вулиці разом зі своїми поки що не дурними дітьми.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено