Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
23 січня, 2009

Незбагненні

Розстріляне Відродження – це комуністи, які творили українську культуру, маючи за взірець західну. В них не було ворожнечі до Росії, вони не зневажали російської культури – ні, просто не мали її за авторитет
Матеріал друкованого видання
№ 3 (64)
від 23 січня, 2009

 

Розстріляне Відродження не було знищено цілком. Комуністи-європейці за налаштованістю душі, схильністю розуму в українській культурі лишалися до самісінької горбачовської перебудови. Це були люди, що дихали Празькою весною, вірили в «добрий соціалізм», у «соціалізм із людським обличчям». Драч, Павличко, хто там ще… Вони були певні того, що такий соціалізм дозволить їм творити, отримуючи здобутки Заходу з перших рук, не через Москву.
 
Але після того, як Україна стала самостійною, «добрий соціалізм» із української культури щез. Що ж залишилося? Залишилася совєцькість. Дещиця совєцькості… Що то за фауна? Хто він такий, сучасний червоний митець, науковець, політик, журналіст? Це, звичайно, добродій не байдужий. Але до чого? Що сповнює його жвавістю, енергією? В чому він щирий? В нелюбові до Заходу й особливо – в любові (є в нього і любов!) до радянського минулого. Це в ньому свідоме. А є ще й підсвідоме, тобто головне, той психічний ґрунт, що визначає все – вибір ідеології, партії, стилю. Це ненависть до свободи. Авторитарна особистість. Казармена душа. Росію Горбачова, Росію Єльцина він ненавидить, Росію Путіна поважає. Він тягнеться не так до Росії, як до несвободи. Йому до задухи неприємно бачити вільних людей – як вони ходять, як сміються, патякають що їм заманеться…
 
І це все безталанний люд. Що поет Мороз, що тусовщик-публіцист Толочко, що лірик-газетяр Бокій – це все хлопці безталанні, або ті, що втратили талант, як той же Олійник, чий дах зрушила з місця ще ненависть до сумирного «Горбача». Як і належить безталанним, вони недоброзичливі, все на когось нападають, усе щось викривають, усе кимось лякають, усе когось повчають. «Вони, – чутно голос Хвильового з того світу, – вони й про комунізм мовчать, контри, їм і про соціалізм заціпило!»
 
Ото ж.
 
Але чому так сталося, що в ліву нішу післясовєцької України натовклось (точніше мовити, залишилось у ній) тільки те, що одним своїм виглядом здатне ­виклика-
­ти неповагу не тільки до соціалізму-комунізму, а інколи й до Творця: ну навіщо Ти зробив отаке збочено-огидне, як червоний українець, з його докором Тарасові: невихований, бачте, був – образив царицю?!
 
Річ у тім, що перед самим кінцем перебудови, саме перед революцією 1991 року, хвильові покинули комунізм-соціалізм. Усі, і майже раптом, і цілком щиро! Вони раптом одужали й почали вести здоровий спосіб життя. Вони пішли геть не тільки від Москви, а й від комунізму-соціалізму. Це, власне, й був справжній кінець Розстріляного Відродження. Ось коли заряд цього клятого «ізму» в європейській українській культурі було вичерпано. Ось як довго все тяглося… В такий-то спосіб український комунізм-соціалізм після краху СРСР залишився без хвильових. Якби ці ренегати далі трималися віри своїх славних попередників, Ненька зараз мала б чудову партію лівих європейців-само­стійників. Принаймні, в культурі.
 
Але чого немає, того немає. І не лише в Україні.
 
Інколи навіть жаль… Цікаве було б видовище. Олійник, Мороз, Толочко, а перед ними – Микола Хвильовий зі своїми побратимами, котрі залишилися справжніми комуністами до сього року. Як би ненавиділи цей калібр! Які дискусії ми б чули! Треба визнати: загалом це було б кумедне видовище. Але не тільки. Адже недостріляні фанатики дуже заважали б сучасній гламурній лівій формації. Незбагненні для неї, вони б особливо бентежили її своєю, до геніальності, талановитістю, освіченістю та обізнаністю, не кажучи вже про непідкупність – цю ознаку здорової душі.
 
Саме так: незбагненні. Їх, можливо, тому й розстрілювали, що не спроможні були збагнути, як це так: вірити в соціалізм-комунізм, битися за нього на смерть, різати за нього все живе навколо себе – й одночасно бути такими освіченими й закоханими в національне, в це сокровенне, материнське, позакласове.


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено