Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
15 серпня, 2013

Швейцарський душ для Курченка

Відсторонення харківського «Металіста» від участі в єврокубках – болюче, але справедливе покарання для українського футболу. Принагідно воно має нагадати одному молодому, але завзятому олігархові, що не все у цьому світі можна «порішати».

В більшості своїх бід українці винні самі. На футбол, як органічну частину вітчизняної дійсності це теж розповсюджується. Коли керівництво львівських «Карпат» на початку  2010 року вирішило зекономити на боргах по зарплаті своєму вже колишньому на той час гравцеві Володимиру Федоріву (звинувативши того в «здачі» матчу «Металісту» у квітні 2008-го), воно навряд чи передбачало наслідки, які настануть через три з половиною роки. Якщо самим «Карпатам», які нині перебувають у напіврозваленому стані, судово-спортивні перипетії, схоже, мало цікаві, то для українського футболу в цілому, як і для «Металіста» зокрема, вердикт Спортивного арбітражного суду (САС) в Лозанні стане незмивною плямою на репутації.

Склалось враження, що у «Металісті», який за час розгляду справи у швейцарському суді встиг змінити власника з Олександра Ярославського на Сергія Курченка, до останнього сподівались на позитивний вердикт. Аргументи харківських юристів про «бездоганність  правової позиції» дуже нагадували аргументи спікерів влади про «цілковиту законність арешту Тимошенко». Але і в Страсбургу, і в Лозанні українці спіймали облизня. Для Курченка судове рішення фактично стало першою серйозною поразкою на його переможному шляху – і доказом того, що в цивілізованому світі за корупційні діяння обов’язково треба нести відповідальність.

Читайте також: Чемпіонат олігархів

Тотальна корупція, як і інші характерні риси української дійсності, у вітчизняному футболі пустила чи не глибші корені, ніж у дійсності позафутбольній. Монополія олігархів, непрозора структура власності, кумівство, відкати, продажні судді, хабарі, розпилювання бюджетів – це питомі риси спорту номер один на наших теренах.

Як і в усій країні, ці схеми працюють і навіть вдосконалюються завдяки мовчазній згоді учасників процесу. Всі більш-менш дотичні до футбольного світу люди знають, як команди забезпечують «потрібний» результат у важливих матчах; як власники клубів та футбольні функціонери «працюють» із суддями; як належні олігархам топ-клуби обзавелися «однокласниками» - меншими клубами без надамбіцій (або без амбіцій взагалі), які належать тим же олігархам, і у матчах між собою видають на-гора необхідний результат; як кільканадцятьом командам з усіх професійних ліг, які є фактичними банкрутами, з року в рік продовжують ліцензії, чи то завдяки хабарам та зв’язкам, чи то, щоб не псувати статистику; як розпилюються виділені на розвиток дитячо-юнацького футболу кошти; як скаути клубів домовляються про підписання контактів з новими гравцями за відкати від їхніх агентів, перелік можна продовжувати ще довго. Знають і мовчать, бо такі закулісні правила гри.

Попри це, за вплив в українському футболі точаться бої, котрі за своєю гостротою не поступаються баталіям у високій політиці. По-перше, справа в престижі. Для пересічного українського олігарха володіння футбольним клубом стало такою ж необхідною складовою власного іміджу, як і, наприклад, свій телеканал чи газета. Відповідно, бізнесмени меншого розливу вважають за потрібне придбати собі команду хоча б з першої та другої ліги (щоправда, подеколи скоро втрачають інтерес до нової «іграшки» - не в останню чергу футбол середньої ланки знаходиться у такому жалюгідному стані). По-друге, футбол – це потужний фактор впливу на суспільну свідомість та армії футбольних фанатів. І те, й інше за потреби можна вміло використовувати вже у політико-економічних інтересах власника клубу.

Читайте також: «Чіста данєцкій футбол»

Змістом української політики протягом років є боротьба між умовними «помаранчевими» та умовними «синьо-білими». У футболі аналогічно – тільки роль «помаранчевих» виконували Григорій та Ігор Суркіси, президенти Федерації футболу України та київського «Динамо» відповідно. Протистояло їм відповідно, донецьке угруповання на чолі з «Шахтарем» Рината Ахметова. Як і в політиці, обидві сторони в боротьбі використовували потужні фінансові та медійні ресурси. Як і в політиці, «помаранчеві» (нагадаємо, абсолютно умовні) після президентських виборів 2010 року зазнали поразки, остаточно оформленої із зміною керманича ФФУ на «донецького» Анатолія Конькова. Як і в політиці, контроль над судово-адміністративною вертикаллю перейшов від «київських» до «донецьких». Як і в політиці, футбол невдовзі став ареною боротьби вже всередині провладного табору.

«Шахтар» є вотчиною донецьких, яку вони навряд чи комусь віддадуть. «Сім’я» в особі Курченка розжилася «Металістом». В останній час неабиякий інтерес до третього топ-клубу, «Динамо», проявляє група РосУкрЕнерго в особі Сергія Льовочкіна та Дмитра Фірташа, спонсором команди вже став фірташівський банк «Надра».

Паралельно втрутитись в українські футбольні розклади з усіх сил намагається Росія, котра зробила футбол складовою свого євразійського інтеграційного проекту. Об’єднаний чемпіонат України та Росії, який просувають у Москві, - це окрема серйозна тема, аналізу якої футбольні фахівці присвятили чи не сотні публікацій. Але висновок один – об’єднаний чемпіонат, який з подачі українського журналіста Юрка Космини отримав ємну назву «Об’єбол», є абсолютно неможливим та непотрібним ні з організаційної, ні зі спортивної, ні з фінансової точок зору.

Читайте також: Чому ми не вболіваємо за «Шахтар»

Нове покоління українських вболівальників,які зросли в роки незалежності, не відчуває жодної ностальгії за радянськими баталіями між київським «Динамо» та московським «Спартаком», натомість хоче бачити в суперниках своїх кумирів провідні клуби Західної Європи. А якщо «Об’єбол» все ж таки стане реальністю, таку можливість вони можуть втратити. Очільники ФІФА та УЄФА вже втомились пояснювати, дипломатично чи прямим текстом, що спільний чемпіонат є неможливим: хочете об’єднуватись – будь ласка, але тоді грайте самі з собою десь на маргінесі світового футболу, більше вас нікуди не допустять. Навряд чи Курченко, чи ті, хто за ним стоїть, розраховували на такий варіант, викинувши кількадесят мільйонів доларів на купівлю «Металіста».

Втім, поки що Курченку треба розбиратись із більш нагальними проблемами – відстороненням його клубу від єврокубків. Схоже, що у харківському клубі досі не усвідомили своєї поразки, попри те, що робоча група УЄФА з надзвичайних ситуацій на виконання рішення Спортивного арбітражного суду вже вирішила віддати місце «Металіста» у Лізі Чемпіонів вибитому харків’янами грецькому ПАОКу. Серед головних аргументів Курченка і Ко – договірний матч був зіграний ще за попередніх власників клубу, тому карати клуб зараз несправедливо. Така логіка виглядає дивною – за аналогією, отримуючи спадок, особа, окрім майна покійного, отримує і його борги та зобов’язання. І Курченко, якщо він справді такий видатний бізнесмен, як про себе каже, не міг не розуміти, чим його придбанню загрожує розгляд справи про підкуп.

Але у Харкові вирішили боротися усіма методами, тож окрім оскарження по судово-спортивній лінії до того ж САС подали апеляцію і до Верховного суду Швейцарії, чим зайвий раз ускладнили собі стосунки з футбольною владою, котра в усьому світі користується автономністю та дуже не любить втручання з боку загально судових інстанцій.

Тепер залишається сподіватись, що у Курченка вистачить розуму не піти звичним українським шляхом і спробувати «занести» суддям САС за правильне рішення. Тоді на репутації українського футболу можна буде ставити хрест – таких речей у цивілізованому світі, зокрема футбольному, не пробачають.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено