15 серпня, 2013

Шенгенська віза чи відволікальний маневр?

Тільки дуже лінивий ЗМІ сьогодні не розкрив тему жорстких вимог, які виставляють українцям для отримання шенгенської візи.

Зразу скажу, що я не підтримую жорсткість вимог – сама не раз проходила ці процедури. Однак...

Чомусь ніхто не говорить, що квоти на візи, які визначають для країни, залежать, зокрема, і від відсотка осіб, які отримали візи, але не повернулися. Що більше тих, хто не повернувся (тобто нелегально залишився), то менша квота наступного року.

Наприклад, згідно з інформацією, наданою на офіційному сайті Державної служби статистики, Україну покинула (емігрувала) така кількість громадян: 2012 року – 14 517, 2011 року – 14 588, 2010 року – 14 677, 2009 року – 19 470. Цю статистику можна продовжувати. А де ж ті мільйони, які покинули Україну в пошуках людських умов життя? Очевидно, іноземним представництвам більше відомо про їхню долю, аніж службі статистики.

Жорсткі умови видачі європейських віз українцям – порошинки в чужому оці, колоду ж у власному оці ми вперто не бачимо. 
Замість того, щоб звинувачувати нашу державу, яка не може забезпечити людям адекватні офіційні зарплати, нормальний рівень життя, ми гуртом засуджуємо посольства та консульства держав ЄС. Звичайно, це ЄС винен, що наші люди жебракують, отримують чорні або мінімальні зарплати, маємо високий рівень безробіття та низький рівень життя.

 Побутує думка про несправедливе приниження. Проте всі вимоги, що дратують нашу громадськість, пов’язані з необхідністю довести громадянину, який хоче відвідати держави ЄС, свою платоспроможність. ЄС з незрозумілих причин вважає Україну бідною країною, а її громадян бідними людьми. Справді, хіба є на це підстави?

Давайте питати в тих, кого ми обрали і кого вони призначили: чому нас не пускають до Європи, чому країна бідна? Хоча українська народна мудрість давно відповіла на це запитання (чого бідний?), все ж, сподіваюся, є варіанти.