Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
20 лютого, 2009

Без ексцесів виконавців

Це був би націонал-комунізм, до того ж, особливо й нестандартно жорстокий
Матеріал друкованого видання
№ 7 (68)
від 20 лютого, 2009

 

Ну, гаразд. А який лад влаштувало б Розстріляне Відродження в Україні, якби воно було не розстріляне, а стали б браття панувати, тобто здобули б можливість розстрілювати інших, котрих набралось би таки чималенько? Адже були вони, не забуваймо ні на мить, кришталеві комуністи, а це ніхто інші, як запеклі вороги приватної власності, релігії, сім'ї – всього, чим звикло жити людство протягом століть. Поряд із цим, найближчою їхньою метою була докорінна й швидка, ударна, як тоді казали, українізація пролетаріату. Селянство цього ще не потребувало, двадцяті роки не дев’яності, а рештки колишніх «експлуататорських» класів до уваги не брали.
 
Таким чином, той лад був би чим завгодно, але не демократією. В Україні було б усе, окрім свободи й дотримання прав людини. З перших хвилин новий порядок зіштовхнувся б із шаленим спротивом життя, його глибин, його суті, але в очах чільників це були би підступи ворогів – і що б із ними сталося в катівнях бездоганно української ЧК, легко уявити.
 
Це був би націонал-комунізм, до того ж, особливо й нестандартно жорстокий. Адже Україна була денаціоналізованою настільки, що потреба перегнути дрючка в протилежний бік поставала як природна й нездоланна необхідність. У культурному житті господарювала б цензура не менш люта, ніж усі відомі нам із історії і власного досвіду – вона ж бо мала пильнувати не тільки за тим, щоб ніде не стирчало буржуазного вуха, але й щоб усе навколо було українським. «Росія мусить відійти в свої етнографічні межі», – ось так. Слово «українізація» для ліпшої ясності перемежовувалося словом «дерусифікація».
 
Коли сьогодні деякі оригінали пишуть про загрозу фашизму в особі помаранчевих, це не має стосунку до дійсності, але звідкіля ростуть ноги – зрозуміло; те коло читання добре відоме, воно хрестоматійне. Захоплення повоєнним європейським фашизмом у деяких комуністів-українізаторів 1920-х років було хвилинним, але не зовсім випадковим. Як не є випадковими рішучі жести у львівських кнайпах та пивницях, на тусовках і мітингах, де ворогом №1 оголошується зрусифікована Вєрка Сердючка. Хлопці знають, що українській справі можуть мало зарадити лагідні заклики, мальовниче хуторянське народництво, з одного боку, та сучасна українізована попса, на яку покладалася надія, – з іншого. Вони розуміють, що потрібне щось тверде, владне, кар’єрно привабливе, а для когось і загрозливе. Відповідні кадри українство, звичайно ж, у своєму розпорядженні має, але внутрішня й міжнародна ситуація – не для них.
 
Та й з кадрами не все просто. Свого часу можна було би погодитися, щоб справу вершило Розстріляне Відродження, Хвильові та Шумські. Але і тоді картину визначали б не вони, а банди пересічних виконавців, де один дурніший за іншого. Була б не дерусифікація, не українізація, а суцільний ексцес виконавців. Очманілих невігласів із тих часів не стало менше. Хвильових як були одиниці, так і є. Так і буде.
У зв’язку з цим інколи подумаєш: а що, якби в Руху з першого і до сьогоднішнього дня не було супротивників? Уявімо собі, що Схід не має донецьких, не має власної партії, вождів і касирів. Припустімо, що зрусифікована частина країни являє собою сіру покірну масу, заздалегідь налаштовану боятися Тягнибока та його орлів (і особливо – горобців) більше, ніж колись – комсомолістів-розкуркулювачів, готову ліпше проковтнути язика, ніж прохопитись не зовсім українським звуком. І згадаймо, як один помаранчевий міністр культури влаштував на початку своєї короткої доби всеукраїнські збори, що мали, за його планом, не тільки знайти – протягом одного-двох днів! – українську національну ідею, але й розробити заходи для втілення її найближчими місяцями. Тоді на цього добродія ніхто не звернув уваги, бо була очевидною відсутність у нього будь-яких можливостей піти далі своїх натхненних і надихаючих слів. А якби можливості були? Чи захотілося б доживати в такій Україні?
 
Отже, як це не прикро, треба, мабуть, змиритися, що українізація рухається повільно й залишається під загрозою. Втішно, що тепер на Україну працює Розстріляне Відродження – працює не своїми націонал-комуністичними ідеями й закликами, а художнім доробком і європейським інстинктом.


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено