22 липня, 2013

Міліція з народом

Глибока ніч у одному з міст Київської області. Невідомі малюють на місцевому офісі Партії регіонів портрет людини, схожої на президента. Бандани натягнуті на обличчя, щоб не «засвітитись» на камерах відеоспостереження.

Охорона спить. Однак вже на виході  у млявому світлі ліхтарів виблискує міліцейське посвідчення. «Сашко, тут проблеми… Передзвоню», - каже міліціонер у цивільному колезі, з яким саме розмовляв по телефону. «Що відбувається, що за маскарад?», - роздратовано цікавиться він.

…За хвилину правоохоронець вже крутить у руках трафарет із зображенням когось схожого на президента. Мовчить, зітхає. Раптом зазирає в очі: «Слухайте, а можна з вами?».

Блукаючи нічним містом, чоловік розповідає про своє життя. Згадує, як їх, майбутніх СБУшників, викидали просто у лісі - «виживати». Як перейшли вночі білоруський кордон, купили самогон та хліб, які були щасливі з того. Згадує, як з «ось цього будинку», в який на початку двотисячних влучила ракета, він ще зовсім молодим хлопцем витягав пошматовані тіла. Згадує Врадіївку - і сумно каже, що так всюди. Розповідає про свого собаку. І з абсолютно щасливим обличчям ставить червону крапку на класичному портреті президента.

Колега чоловіка, розмову з яким він перервав повідомленням про «проблеми», телефонує йому знов і знов. Раз на п'ятий міліціонер знімає слухавку. «Все добре, Саш, все добре, - каже. - Помилився».