Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
8 травня, 2009

Два боки медалі

Саме слово «перемога» стосовно Другої світової війни нині звучить не зовсім по-європейськи
Матеріал друкованого видання
№ 18 (79)
від 8 травня, 2009

 

Я, власне, сам хотів про це написати, але вони мене випередили. Хто саме – про це нижче. 
 
А я збирався поміркувати про День перемоги – свято, назва якого вводить в оману що далі, то більше. Про дату, яка мала б залишитися днем пам’яті про хоробрість, терпіння, самозречення та страшні жертви, але ж ніяк не святом пихи й ворожості.
 
Саме слово «перемога» стосовно Другої світової війни нині звучить не зовсім по-європейськи. З-поміж усіх країн ЄС вона відзначається тільки у Великій Британії та Франції, причому в останній – це радше прояв специфічних французьких комплексів. Адже подія, яку можна назвати так без лапок, – перемога у Першій світовій війні над тією-таки Німеччиною – в їхньому календарі пишеться скромно: l’Armistice («Перемир’я»). А ось події 1939 – 1945 років, себто ганебна поразка, окупація, мало не символічна участь у бойових діях союзників, але натомість почесне місце поміж держав, що приймали капітуляцію, – такий неоднозначний для національної самоповаги перебіг подій справді потребує символічної фіксації. Британці так само мають свої скелети в шафі – зокрема, марні спроби «втихомирити» звіра, які згодом дорого їм стали.
 
У тім-то й річ, що сильні слова подекуди свідчать про слабкість того, хто їх уживає. В СРСР 9 травня по-справжньому почали святкувати лише в 1965-му, доти цей день навіть не був вихідним. Увесь набір формального вшанування – Вічний вогонь біля стіни Кремля, ветеранські пайки і згодом окремі ветеранські магазини, металевий ювілейний карбованець, посвідчення на отримання будь-чого поза чергою, меморіал на Поклонній горі та його клони в республіканських столицях, мемуари Генерального секретаря – був покликаний підтримати ідеологічний стрижень на заміну сталінській ортодоксії та хрущовській романтиці прийдешнього комунізму. Аж до кінця СРСР перемога залишалася чи не останнім аргументом легітимізації совіцького ладу.
 
Але ми ж тут до чого? Зберігаючи чинну систему координат, ми автоматично погоджуємося визнавати одні й ігнорувати інші обставини реальної, невідлакованої історії. Забути, що впродовж майже двох років війни з неповних шести СРСР і Німеччина були союзниками. Не зважати на те, що українців фактично спровокували на жахливий вибір між двома однаково нелюдськими силами. Заплющити очі на те, що «солдат-визволитель» приніс Європі соціалізм, не набагато гуманніший за нацизм, із концтаборами, тільки іншого кольору. Не кажучи вже про те, як він там поводився… Звісно, можна розглядати так звані трофеї (бронзу, порцеляну, кришталь, мануфактуру, які привозив додому кожен визволитель) як компенсацію за злочини нацистів на нашій території. Так би мовити, зуб за зуб. Але чим пояснити, що в радянській зоні окупації з-поміж 15 мільйонів німок фактично не залишилося незґвалтованої? У період між 1945 і 1948 роками в НДР було зроблено 6 мільйонів нелегальних абортів. Хвилю «братання» було пригальмовано наказом лише після того, як поміж солдатів та офіцерів почалася справжня епідемія венеричних хвороб. Відомий пам’ятник у берлінському Трептов-парку німці називали не інакше, як «могила невідомого ґвалтівника»… А що, якщо вже чесно, то говорити все до кінця! І усвідомити, що злочини одних не можуть затулити героїзму інших. Але дорослі люди й дорослі суспільства мають бачити обидва боки ювілейної медалі.
 
Чому в Росії так вхопилися за День перемоги, зрозуміло: нова країна має відновити ілюзію історичної спадкоємності. Те, що в цих спробах примхливо поєднуються царська, білогвардійська, рання радянська, сталінська та застійна ідеології, звеличення водночас адмірала Колчака та підрозділів СМЕРШу, нікого не бентежить. Те, що в той самий час суди виправдовують убивць «чурок», ніяк не заважає звинувачувати у фашизмі сусідів.
 
Щойно з вуст російського міністра пролунала пропозиція карати за сумніви в перемозі СРСР, як уже з’явився проект федерального закону «Про протидію реабілітації в нових незалежних державах на території колишнього Союзу РСР нацизму, нацистських злочинців та їхніх підсобників» зі створенням відповідного повноважного органу – Громадської комісії (Трибуналу). Сфера діяльності тьмяна, повноваження невизначені. І не треба. Тут головне не зміст. Головне – показати: мовляв, ми – переможці.
 
Щойно Росія підвелася з колін, як знову опинилася в колі ворогів. А пошук ворогів дуже заважає зробити те, що слід робити в цей день. Згадати героїв і жертв. Просто помовчати. Помолитися, хто вміє. Так, це складно. Значно складніше, ніж начепити георгіївську стрічку чи видати безглуздий документ. Ось я й питаю: а чи правильне слово ми досі вживаємо?


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено