22 травня, 2009

Митці й оселедці

У музейних залах є чому подивуватися – розкіш і потрясіння
Матеріал друкованого видання
№ 20 (81)
від 22 травня, 2009

 

Якщо, швендяючи Амстердамом, вийти на канал Сінгель, купити на ятці сандвіч із голландським харингом, себто оселедцем, і, плямкаючи від задоволення, залишаючи за спиною квітковий базар, повернути праворуч, то ще не встигне закінчитися ваш рибний смаколик, як попід ногами починається Museum-plein, тобто «Квартал музеїв». Тут романтичні, але практичні голландці облаштували свої національні скарби: Національну галерею Рейксмузеум, музей Ван Гога, Стеделейк – музей сучасного мистецтва. З’їдений оселедець аж ніяк не заважатиме сприйняттю прекрасного, якось у них там все органічно, бо все, що робиться, стає мистецтвом.
 
А в музейних залах є чому подивуватися – розкіш і потрясіння. Звісно, багато з шедеврів бачено на альбомних репродукціях, але наживо абсолютно інакше, карколомне враження. І дивлячись на класику, раптом усвідомлюєш, що ці роботи колись, для свого часу, були сучасними, авангардовими, майже contemporary art. У ХVII столітті, в свою золоту добу, голландське мистецтво здійснило справжній прорив. Неймовірний, потужний, із дивними відкриттями, з вирішенням складних концептуальних завдань, з неймовірною новою оптикою – місцеві художники спромоглися зробити речі, до яких інші арт-середовища дотумкали лише за 300 років.
 
Рембрант, Хальс, Вермеєр – це просто «тотемні стовпи» культури Нідерландів, але є ще й неймовірна Юдіт Лейстер, жінка-живописець, яку порівнювали з Хальсом, розпусник і єретик Йоханес Торренціус, який писав напрочуд потужні «класицистично-абсурдистські» натюрморти і зі спадку якого збереглася єдина картина, бо обурені сучасники за вибрики запроторили його до буцегарні, а роботи спалили. Уявляєте, яка реклама? Та це ексцес. Насправді голландці неймовірно поважали і цінили своїх митців ще за їхнього життя. Взагалі це дивна ситуація: сплеск мистецтв і поява неймовірної кількості оригінальних художників зумовлені не тільки якимись вищими турбуленціями, а й потужним попитом. Голландці обожнювали прекрасне. Картини купували у величезній кількості всі – від найзаможніших купців до селян. Вони цінили оригінальний погляд. Вони тішилися з експериментів. У багатьох нині «монстрів» скарбниці світового мистецтва ще за життя були шанувальники-колекціонери (як у Вермеєра, наприклад), які скуповували ще «мокрі» полотна.
 
Та що там казати, власне палац Рейксмузеуму був збудований саме як приміщення Національної галереї 1798-го. Любителі тюльпанів і користувачі вітряків завжди розуміли вагомість свого мистецького надбання й прагнули впорядкувати спадщину. Це, здається, і називається національним арт-промоушном, коли не потім збирають рештки і не лунають ремствування щодо втраченого, а саме тут і зараз здобутки шануються – від дня створення картини і на віки. Це надзвичайно класно, що роботи сучасних українських художників будуть виставлені на торги аукціону Sothbey’s. Та здається, що ми трохи запізнилися, років так на 300. Спасибі Sothbey’s, хоч він оцінив і дбає. І оселедців у нас так не
роблять.