Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
24 квітня, 2009

Прощання слов’янки

Цей марш часів Балканської війни 1912 року я пам’ятаю років із шести. Він лунав із репродуктора Сімферопольського вокзалу, коли я залишала вперше побачене море
Матеріал друкованого видання
№ 16 (77)
від 24 квітня, 2009

З того часу цей марш завжди прокидається в мені символом прощання. Зараз я прощаюся з найкрасивішою слов’янкою у світовій політиці.

З Юлією Володимирівною Тимошенко.

Прощання з присмаком моєї капітуляції. Перед доказами друзів, котрі весь час торочили про провальні рішення в макро- і мікро­економіці, про олігархічні хитросплетіння української внутрішньої політики, де пані Тимошенко не остання людина, та про сувору дисципліну й ієрархічність БЮТу. Я геть відкидала ці аргументи, бо, по-перше, від економіки-політики мене нудить, а по-друге, третє й до безкінечності, я маю слабкість до стильних і безпосередніх людей. І мені було цілком достатньо, що пані має вишукані строї, високі підбори, і, найголовніше, – сміється дзвінко, нестримно, як дівчисько. У світовій політиці зараз багато жінок, але всі вони… Не хочу продовжувати. Хіба що покійна Беназір Бхутто була стовідсотково красунею. А леді Ю ще й на додачу – чи не єдиний справжній чоловік у всьому українському істеблішменті. Тобто наша Маргарет Тетчер. І навіть безглузду й незграбну кампанію за крісло київського мера я сприйняла як «і на Сонці є плями».
 
Та як у смерті кохання останньою краплиною стає якийсь дріб’язок, так і мене доконала суща дрібничка – український прем’єр-міністр офіційно привітала з ювілеєм загальнорадянську Примадонну. Я не про смаки. Це окрема розмова, хоча зазначу, що ніколи (!) не бачила першого ешелону наших політиків на концертах, скажімо, очікуваних у всьому світі Вадима Руденка, Алєксандра Князєва чи Миколи Сука. Не було їх (жодного!) і на недавньому грандіозному, дарма, що з легендарного складу залишилися тільки двоє музикантів, концерті джазової групи Earth Wind and Fire Experience Featuring the Al McKay Allstars. А також і на виступі всесвітньо відомого індійського музиканта Пандіта Харіпрасада Чаурасії. Я дивилася тоді на чималий натовп, який жадав зайвого квитка біля Київської філармонії, і думала, ну хоч би бодай хтось із політичних віпів з’явився, просто так, із цікавості до етнічної музики на єдиний концерт визнаної світом величини. І тут мені згадалася випадково побачена картинка на ТБ: останні хвилини сольника Поплавського в палаці «Україна». Найперші люди нашої держави не стримували щирих сліз! Справді, є над чим замислитися. Може, саме в царині культурних пріоритетів нашої еліти й криється вся недолугість української економіки, політики, та й загалом українського життя? Але, повторюю, – їхні мистецькі критерії потребують окремих досліджень і окремої розмови.
 
Тож повернімося до Юлії Володимирівни з Аллой Борісовной. Ніяк не могла второпати: якщо ми такі ввічливі, що поздоровили пані Пугачову, то чому ж пропустили ювілеї Мадонни, Тіни Тернер чи 90-річчя, на жаль, нещодавно померлого Моріса Дрюона? Знову ж, не про смаки йдеться. Це що – реверанс Росії як газовому монополістові чи просто данина особистим уподобанням нашої прем’єрки? І тут у мене промайнув здогад: незабаром вибори. Привітання – це складова передвиборчої кампанії. Бо якась чимала, принаймні жіноча, частина електорату обожнює Примадонну, так чом би й не попіаритись?
 
На Майдані, в Помаранчеві дні ми думали, що далі все покотиться само собою, – ми ж довірили країну найкращим, майже святим. Ми кепкували, коли розпочалися всі ті чвари з перебіганням депутатів із фракції у фракцію, а потім змирилися з Верховною Радою, яка не працює. Все, що відбувається зараз у країні, – це не поразка помаранчевих владних сил. Це підсумок нашої байдужості й нашої інертності.
 
Колись, дивлячись по «Інтеру» сповідь Юлії Володимирівни про те, як вона «вже взяла за руку президента, але тут, як на гріх, увірвався весь у сльозах і соплях Порошенко й усе зіпсував», я заплакала, підхопилася до дзеркала, заплела косу й виклала її короною. «Терміново поміряйте температуру й викликайте лікаря», – занервував мій друг, що якраз зателефонував мені з Праги.
 
Я видужала. Щойно.


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено