Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
12 липня, 2013

Зрада

Жартам про «Верховну зраду» років десять, якщо не більше. Вже важко відновити справедливість і встановити авторів геніального мему, але щойно він наповнився новим, буквальним і граничним змістом. 148 народних депутатів зрадили свою країну, і це тавро вони мають нести до кінця якщо не свого життя, то принаймні політичної кар’єри.
Матеріал друкованого видання
№ 28 (296)
від 11 липня, 2013

Я не прихильник знаменитої максими «My country, right or wrong». Цей вислів, який по черзі приписують чи то Черчиллю, чи то Рузвельту, в повному вигляді мав зовсім протилежний зміст, аніж той, який у нього зазвичай вкладають, а саме: «Моя країна, права вона чи ні. Якщо вона права, треба дбати, щоби вона залишалася такою, якщо ні, треба її виправляти». Автор – давно забутий міністр внутрішніх справ США Карл Шурц (1849–1906). Погодьтеся, зовсім інший компот.

В історії моєї країни, як і, вочевидь, будь-якої іншої, чимало чорних сторінок, якими не варто пишатися. Українці у масі своїй – звичайні люди, не янголи. Янголам узагалі місце не на грішній землі, а трохи вище. І, якщо вже зовсім відверто, я трохи гальмую, коли доводиться за звичаєм відповідати на вітання «Слава Україні!» – не тому, що не шаную героїв, а тому, що загальне уявлення про суть геройства в нас вельми спрощено. Але ж це не означає, що можна танцювати на кістках жертв трагічних обставин. Саме це зробила минулої п’ятниці об’єднана команда депутатів регіоналів і комуністів, надіславши листа на підтримку ініціативи Сейму Польщі розібратися з українськими кривдами, а саме закликали своїх польських колег визнати, що українці під час Волинської трагедії вчинили геноцид над поляками.

Режим робить ставку на розбрат, на розгубленість, на інстинкт

Волинь – справжня трагедія, одна з таких, яка потребує глибокого осмислення нащадками. Робити це можна по-різному. Можна за рецептом найбільш мудрих і гідних поляків, зокрема католицьких єпископів, серед яких був майбутній папа Іван-Павло ІІ, – далекого 1965 року вони запропонували універсальну формулу примирення: «Вибачаємо й просимо вибачення». Нагадаю, що тоді той заклик було адресовано німцям, а з ними в Польщі був такий непід’ємний вантаж образ, який із нашим не порівняти. А можна згадувати лише своїх небіжчиків, вшановувати тільки їхню пам’ять, що означає зневагу до інших, а отже, зраду пам’яті всіх. Сенат Польщі цього разу, схоже, пішов другим шляхом. Делікатно, «по-європейськи», з акуратними формулюваннями на зразок «етнічні чистки з ознаками геноциду». Про українців, які гинули поруч за таких самих «ознак», про передумови неминучих зіткнень, зокрема політику форсованої колонізації поляками кресів до війни, про геть не гуманітарні акції Армії Крайової, про провокації спецзагонів НКВД, завданням яких було підлити бензинчику в багаття, тобто про весь комплекс трагедії 70-річної загалом ані пари з вуст. Поки що принаймні. Ми дізнаємося, чи ухвалив Сейм антиукраїнський документ, тільки після того, як це число Тижня буде здано в друк. Наразі ж польські депутати самі не розуміють, як їм скористатися з несподіваної підтримки українських колег.

Фізіогноміка заважає вірити, що 148 зрадників напередодні заслуженої відпустки можуть турбуватися чимось, окрім отримання чергової матеріальної допомоги й бронювання п’ятизір­кових готелів на Балеарах. У будь-якому разі не зростанням «ксенофобських, антисемітських та неонацистських настроїв», як зазначено в документі, ретельно перекладеному польською мовою. Швидше за все, документик спустили парламентським блазням безпосередньо з Банкової, де вже готуються до нового політичного сезону. Порядок денний таким чином визначено: від вересня боротимемося й далі з фашизмом, бо для інших гасел бракує як креативу, так і реальних досягнень. Як це робитиметься, теж не бозна-який біном Ньютона: полякаємо пенсіонерів, зобов’яжемо бюджетників, мобілізуємо Вадиків, усе вже випробувано на Європейській площі та на Великій Житомирській.

Те, що це не спрацює, нікого не має хвилювати: головне – звітувати й освоїти бюджети. А наслідки? Досі біло-синьо-червоні практикували ксенофобію – а як ще назвати питому, принципову, послідовну, агресивну антиукраїнськість? – тільки всередині країни. Тепер їх потягло на міжнародний масштаб. Можливо, якийсь практичний сенс у цьому є, за кордоном лише знижуть плечима й вирішать: розбирайтеся самі у своїй божевільні! Саме те, що треба. Тільки українці навряд чи подарують зрадникам їхній цинізм.

Замість займатися освітою заклопотаних, затурканих, замучених «покращенням» людей, замість будити в них громадян і, не боюся цього слова, патріотів режим робить ставку на розбрат, на розгубленість, на інстинкт. А це може означати перспективу не нового Майдану (під час якого, нагадаю, жодна шибка не постраждала), а нової Врадіївки у всеукраїнському масштабі. Невже не лячно?



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено