Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
2 липня, 2013

Врадіївка. По кому погром

Серед освіченої публіки прийнято by default погоджуватися, що напади розлючених громадян на міліціонерів – це сумне, але зрозуміле явище, і що з такою міліцією ситуація буде тільки погіршуватись. У цьому контексті погром міліцейського відділку у Врадіївці виглядає чимось природнім.

Але не все так просто. Що тут виглядає цілком традиційно, так це поведінка високих міліцейських чинів у Києві. Сьогодні міністр нарешті відсторонив від виконання обов’язків врадіївського начальника міліції, а за компанію – і голову обласного УМВС, чий похресник наче й став причиною заворушень. Між тим, голову райвідділку, по-хорошому, відсторонювати треба було негайно після підтвердженого повідомлення про звірячий злочин, вчинений його підлеглими. І комісію з міністерства надсилати – теж.  

Але в міністерстві дочекалися погрому. І відсторонили місцевих начальників не так через злочин людей у формі, як саме за те, що не зуміли вгамувати ситуацію.
 
Проте повернімось до самого погрому. Ситуація у Врадіївці не супер-унікальна, але все ж таки зауважте: чи багато ви пам’ятаєте в сучасній Україні випадків, коли натовп штурмує й палить офіційні будівлі?
 
Зазвичай на насильницькі акції ідуть окремі індивіди, котрими рухає відчай. Як Віталій Запорожець, котрий застрелив позаторік дільничого в селі Семиполки. Масові заворушення в Україні трапляються або через політику, або через майно, або, врешті-решт, через обидві причини (як нещодавня бійня зі стріляниною на агрофірмі опозиційного кандидата в депутати Корнацького, в місцях, котрі, до речі, сусідять із Врадіївкою).
 
Натомість спонтанне групове насильство щодо тих же міліціонерів досі зазвичай спалахувало хіба що у випадках, коли який-небудь носій погонів у нетверезому стані за кермом влаштовує ДТП на очах перехожих. Таких випадків за останній час теж відносно багато. Але тоді користуються кулаками, в крайньому разі – підручними засобами.
 
Навпаки, у найбільш схожій на врадіївську ситуації – коли в Миколаєві протестували проти звільнення з-під варти одного з убивць Оксани Макар – усе обійшлося різким, але цілком мирним громадським протестом.
 
Чи маємо ми у Врадіївці справу з новою тенденцією? Очевидної відповіді на це запитання поки нема. Ясно, втім, що хоча погром – це завжди тією чи іншою мірою спонтанна дія, пляшки з бензином спонтанно у натовпі не з’являються. Ясно також, що добитися справедливості за допомогою погрому нелегко.
 
Адже тепер слідство повинне з’ясувати особи тих, хто вибивав вікна, зносив ворота та підпалював двері відділку. А суд повинен цих людей покарати (кримінальну справу за хуліганство і пошкодження майна вже порушено). Що буде, якщо «розгніваний натовп» прийде захищати цих громадян? А з іншого боку, спустити все на гальмах – напевне, ще гірший вихід. Бо якщо ґвалтівники в погонах є свідченням морального і професійного рівня окремих «правоохоронців», то спустити погром – це засвідчити відсутність правоохоронної системи як такої.
 
Власне, у свідомості багатьох громадян її й немає. Коли врадіївські міліціонери, забарикадувавшись від натовпу, відбивалися газом і гумовими кулями, в усіх новинних повідомленнях та телесюжетах ішлося про те, що «міліція застосувала проти людей спецзасоби». Формально правильно, але з таким акцентом, ніби це не люди напали на відділок, а міліція з добра-дива напала на людей.
 
До речі, цікаво, якої справедливості хотіли добитися лідери натовпу (а в такому натовпі завжди є ситуативні лідери), штурмуючи відділок серед ночі. Щоб підозрюваного лейтенанта його колеги вивели на вулицю, заодно винісши зашморг і шматок мила? Якщо це й може називатися справедливістю з моральної точки зору, то з правової – ніяк. 
 
Усе це, ясна річ, не знімає відповідальності з міліціонерів, котрих язик не повертається назвати стражами закону. Але, в свою чергу, їхня відповідальність не знімає поставлених питань. І лишається тільки сподіватись, що шукати відповіді на ці питання ще не зовсім пізно.
 
Адже у тій же Європі подібні погроми – не рідкість, проте там погромницька активність досить вузьких прошарків населення на великих відрізках часу врівноважується спокоєм «середнього класу», котрий за самою своєю природою до погромів не схильний, доки влада більш-менш захищає його інтереси. В Україні, навпаки, захищеним може почуватися лише досить вузький «неофеодальний» клас, у тому числі – правоохоронці всіх мастей. Точніше, міг. Якщо погроми увійдуть у моду, цього не буде – от тільки справедливості від того аж ніяк не побільшає.


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено