Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
4 липня, 2013

Спадок Джорджа Орвелла

25 червня Джорджу Орвеллу (1903–1950) виповнилося б 110 років. Схоже, він був справжнім пророком тоталітаризму й найпроникливішим письменником на Заході, який вловив саму суть трагедії Східної Європи. Небезпідставно російська поетка, перекладачка і дисидентка Наталья Ґорбанєвская назвала його почесним громадянином Європи.
Матеріал друкованого видання
№ 25 (293)
від 26 червня, 2013

Лівий, приречений перевірити свої політичні погляди на власному житті, Орвелл був білою вороною і незгодним серед тих, хто вважав себе білою вороною і незгодним за покликанням. Попри шалену критику інших лівих Великої Британії, які називали його зрадником чи в найкращому разі колегою-мандрівником, письменникові вдалося уникнути ідеологічної сліпоти й вибіркової чутливості, такої поширеної поміж його братів по зброї. Подібно до Іґнаціо Сілоне, якого Чеслав Мілош назвав одним із найдостойніших політиків у Європі, для Орвелла людяність була важливішою за доктрину, а не навпаки.   

Якось між ним і лівими Великої Британії розгорівся палкий конфлікт через укоріненість як нібито буржуазне та реакційне поняття. Останнім завжди імпонувала концепція викорінення як знак особистої свободи та гідності, однак Орвелл намагався примирити природні патріотичні почуття з іншими сучасними почуттями, насамперед індивідуальної свободи, гідності, рівності й братерства. Він вважав, що екзистенційна потреба вкоріненості й дому, якщо її ігнорувати або, ще гірше, зневажати, може переродитися в дивну форму, наприклад, палку прив’язаність до доктрини чи ідеології, яка стане символічним домом. Наша бездомність має чимось компенсуватися, і ця компенсація набирає форми ідеологічних замінників. Як казав сам Карл Маркс, істинний пролетарій не має дому, бо його дім – соціалізм.   

У своєму есе «Записки про націоналізм» письменник провів чітку лінію між патріотизмом, який він розумів як ідентифікацію з певним способом життя і всі земні форми людської прив’язаності, та націоналізмом, котрий, на його думку, виявлявся у вірі в те, що одна група вища і краща за інші. За Орвеллом, такий поділ дає змогу класифікувати людей на, приміром, громади бджіл і мурах. Якщо патріотизм тихий і захищається, то націоналізм агресивний і наступає.

Націоналізм може мати багато облич, далеких від основних радикальних виявів, ідеологічного запалу і пориву загалом. На думку Орвелла, перехідні або переміщені форми націоналізму свідчать про нашу готовність шукати об’єкт поклоніння, який час від часу має здатність мінятися. Ревний сіоніст може стати не менш ревним марксистом і навпаки. Тож небагато потрібно, щоб перейти від лівих поглядів до некритичного обожнювання Росії та сліпоти до російського імперіалізму й колоніалізму

Любов Честертона до Італії та Франції не дала йому помітити постання Муссоліні й італійського фашизму. Веллса так засліпила Росія, що він відмовлявся бачити злочини Лєніна і Сталіна. Майже безмежність цієї людської схильності до самообману точно й влучно помітив проникливий британський журналіст і письменник, який легко перевершив усіх європейських мислителів разом узятих у здатності передбачити трагедію Європи. Критичні есе Орвелла виявляються ще більш оригінальними й новаторськими ніж його відомі сатири та антиутопії.  

«Ферма тварин» здобула широке визнання у світі, але мало хто звернув увагу на українця Миколу Костомарова (1817–1885), який раніше за Орвелла висловив бачення, викладене в його творі, й став першим письменником, що зобразив майбутнє російської революції у формі алегорії про бунт тварин проти господарів. Ми ніколи не дізнаємося, чи читав Орвелл фабулу Костомарова, але нам точно відомо, що він чув про Голодомор як трагедію України, оскільки спеціально написав вступ для українського читача в україномовному виданні своєї успішної соціально-політичної сатири (див. Тиждень, № 43/2012).

Його шедевр «1984» теж не був абсолютно оригінальним. Насправді Орвелл багато чим завдячував Євґєнію Замятіну, чий роман «Ми» (1923) послужив чудовим джерелом натхнення не тільки для «1984», а й для «Прекрасного нового світу» Олдоса Гакслі.

Попри такий вплив Замятіна, Джордж Орвелл показав глибину власної думки, наприклад, прив’язавши Вінстона Сміта (головного героя роману «1984». – Ред.) до дріб’язкових улюблених речей і виявивши таким чином нібито буржуазну слабкість, за яку був розкритикований, зокрема, Реймондом Вільямсом. Його гострі спостереження – тверезе бачення смерті приватності, колонізації людської сексуальності та безмежний контроль над нами через тиранію телеекранів – стали дійсністю. За це Орвелла довго пам’ятатимуть як істинного пророка нашого сьогодення.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено