Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
12 червня, 2009

Диктант Богословської

Марення філологічного збоченця про лексику українських політиків
Матеріал друкованого видання
№ 23 (84)
від 12 червня, 2009

 

Знову я на цю набридлу, осоружну тему. Звісно ж, ітиметься про мову – а про що ще може більш-менш компетентно і, сподіваюся, цікаво міркувати український письменник. Та сьогодні хочу заступитися не за українську, а за російську. Так-так, за мову Пушкіна і Толстого, за мову Буніна і Набокова. Бо з нею теж не все гаразд. Принаймні в Україні.
           
Минулого тижня, коли «розширена коаліція» ще всім нам видавалася неминучою реальністю, у вечірньому ефірі 5-го каналу з’явився один із депутатів від Партії регіонів. Прізвища запам’ятати мені не вдалося – це був старший добродій, який не входить в обойму зірок тієї політичної сили, таких як Борис Колесников або Ганна Герман. Депутат, маю визнати, хоча час від часу й поривався перейти на російську, все ж і державною говорив доволі зграбно. Зрозуміти можна було. Коли зайшлося про ймовірність створення розширеної коаліції, цей пан все ж перейшов на ближчу йому російську і чи то від свого імені, чи від усієї партії висловив цілком резонне побоювання. Він підозрював майбутніх партнерів у нещирості або й у нечесності, а сформулював це гранично відверто. Мовляв, ті, з ким ми оце зараз ведемо непрості переговори, вже не раз інших своїх політичних партнерів – увага, цитата! – «кідалі па тяжолому». Саме так заявив у прямому ефірі представник найбільшої політичної сили в нашій державі. Лексика, як бачимо, не зовсім парламентська.
           
За кілька хвилин, під час обговорення ймовірних змін до Конституції, розмова торкнулася можливого обрання президента не всенародно, а парламентом. На думку ведучого (чи це таки була ведуча?), обраний таким чином президент буде нелегітимним. Чомусь остання лексема роздратувала пана депутата. «Ну-у-у – протягнув він, – лєгітімний, ето такоє слово... єво нє всє понімают...»
           
Ось і все. Два цілком дріб’язкові факти, пов’язані між собою доволі опосередковано. Чи таки ні? Пан депутат вважає чужим і незрозумілим слово «легітимний». Водночас словосполучення «кінуть па тяжолому» здається йому простим і дохідливим, таким, що не потребує жодних пояснень чи коментарів. І лапок пальцями він у повітрі не малює, так, як це роблять, бажаючи підкреслити цитату або умовність сказаного. Тобто пан депутат щирий і природний у своїй поведінці, і в мові також.
           
А тепер бодай мінімально спробуймо проаналізувати ситуацію. Немає сумніву, що вже за місяць-другий, коли розпочнеться повноцінна президентська кампанія, в Україні знову лунатимуть закли­­ки надати російській мові статус другої державної. І перед у цій боротьбі вестиме саме Партія регіонів (якщо цього не станеться, присягаюся привселюдно вибачитися). Партія, до якої входить згаданий вище депутат. Партія, лідер якої, вже навчений попереднім досвідом, записи у книзі почесних гостей сьогодні робить не з голови, а з папірця, завбачливо підготованого консультантами.
           
Утім, і на батьківщині мови, що претендує на звання другої державної у моїй країні, не все добре і гладко. Навіть не згадуватиму вже давній, аж класичний епізод, під час якого терористів пропонувалося «мочіть в сартірах». Достатньо того, що недавно громадськість довідалася, що в Російській Федерації під час незалежного тестування нижній поріг із російської мови становив 37 балів зі ста (у перерахунку на звичну для старших поколінь п’ятибальну систему це означає значно більше одиниці, але трохи менше від двійки), і навіть цю планку не спромоглися подолати майже 6% російських випускників.
           
А я, як письменник і патріот, ви вже пробачте мені, читачу, у своїх снах і мареннях інколи бачу іспит із мови, який складають вищі посадовці моєї держави. Усі – від першої особи і далі, вниз по вертикалі. Нехай навіть письмовий, бо такий, кажуть, простіший. Екзаменований має час подумати, вирішити. На нього не тиснуть, не підганяють. І навіть не конче українською – хто не впевнений у собі, нехай пише російською. І як апофеоз моєї збоченої уяви виринають відскановані тексти цих диктантів, одразу ж після написання розміщені в інтернеті. Диктант Ющенка, диктант Литвина, диктант Тимошенко, диктант Януковича. Потім Яценюка, Гриценка, Богословської, Богатирьової. Без помарок і виправлень, нехай навіть без оцінок. Оцінки ми їм самі виставимо.


Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено