Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
8 лютого, 2011

«Мовний ринок» без вибору

Ухвалення законопроекту Олени Бондаренко буде як «вибір» на партійному сайті, який не має української версії

Поки у Верховній Раді набирається сили скандальний законопроект «Про мови», покликаний зробити російську фактично другою (а в низці регіонів і першою) державною мовою, партія влади намагається узаконити наступ на українську обхідними шляхами. Першою ластівкою став уже ухвалений у першому читанні законопроект регіоналки Олени Бондаренко, який скасовує 50-відсоткову квоту на трансляцію в радіомережах творів українських авторів чи виконавців.

Формальною підставою для представниці партії, відомої своїми надзвичайно «проєвропейськими» поглядами, стала Європейська конвенція про транскордонне мовлення, за якою в ефірі тих самих FM-станцій левова частка музики має бути європейського походження. Щоправда, наразі це правило діє в країнах ЄС, до яких Україна, на жаль, не належить.

Тому головне публічне пояснення, яке наводить на користь своїх новацій пані Бондаренко, звучить просто, як три блатних акорди: «Чому політики мають замовляти музику для радіослухача?.. Це питання вибору. Зараз, на жаль, радіослухач свободи вибору не має», – заявила депутат Бондаренко в ефірі телеканалу «Інтер» через три дні після попереднього схвалення законопроекту Верховною Радою. Цю її заяву терміново (і з деякими граматичними помилками) вивісив офіційний сайт Партії регіонів, який, між іншим, зараз не має україномовної версії.

Своєю чергою, представники низки радіомереж, що не раз публічно підтримували ініціативу Олени Бондаренко, особливо полюбляють скаржитися на відсутність достатньої кількості поп-продукції українського виробника. І тут із ними начебто можна погодитись: українського шансону, наприклад, фактично не існує. Тож нехай усе вирішить ринок?

Але, по-перше, не шансоном єдиним. Наприклад, рок та альтернатива від українських виробників представлені в музичному світі досить широко. Підтвердження цього – інтернет-радіо, де цього товару більш ніж достатньо. На онлайновому ресурсі MyRadio під це відведено навіть два слоти: «Українська важка музика» та «Український рок». (Загалом, до речі, під виключно український продукт там відведено п’ять ліній, тож, виходить, наповнювати ефір таки є чим.)

По-друге, навіть у Києві діють тільки дві суцільно рокових та одна джазова FM-станції (про класику просто промовчимо). Щоб знайти на перших двох український рок, треба дуже постаратися. Одна з хвиль спеціалізується на російській рок-музиці, друга – на західній. Що ж до квот, то навіть коли їх дотримуються, відповідний продукт «заганяється» десь на середину ночі чи в тематичні слоти. При цьому слід розуміти, що жалюгідне становище української музичної індустрії робить майже неможливим для будь-якого молодого чи просто маловідомого раніше гурту пробитися в ефір без, скажімо так, вкладання в цю справу досить серйозних коштів.

І це не має жодного стосунку до якості власне музики. Усе, про що тут ідеться, – чистісінька економіка в її найвульгарнішому вигляді. Мовникам набагато простіше забивати ефір уже розкрученими в сусідній державі творами. Так само, як, наприклад, телеканалам набагато дешевше закуповувати серіали в Росії, а не знімати свої.

Але саме тому певне втручання держави тут таки потрібне. Квотування імпортної продукції задля підтримки свого виробника або введення загороджувального мита на таку продукцію – нормальне явище у світовій економіці. А хіба та сама Росія не здійснює таке ж непряме, а часом і пряме субсидування своєї культурної продукції, як Україна – свого металопрокату? Проте антидемпінгові дії в металургійній індустрії вважаються нормою, а ось в індустрії масових розваг державі, на думку регіоналів, робити нічого. Адже це «позбавляє вибору».

Насправді ж усе достоту навпаки: вибору позбавляють саме тих, хто прагнув би від ефіру чогось іншого, ніж традиційних Пугачової та дівчачо-хлопчачих гуртів-одноденок. Що слухати – чи дивитися – завдяки Олені Бондаренко і Ко визначатимуть мовники, зацікавлені згодовувати аудиторії «дешеву й сердиту» продукцію. Саме тому, а не через квоти, як про це у тій самій програмі на «Інтері» сказала Бондаренко, в Україні просто мізерна, порівняно з Європою чи навіть Росією, кількість альтернативних FM-станцій.

Саме тому майже не розвиваються ні вітчизняна музична індустрія, ні вітчизняний музичний ринок. І з таким «ринковим» підходом влади не розвиватиметься.

Для українських же слухачів загалом «вибір» у разі остаточного ухвалення законопроекту Олени Бондаренко буде нічим не кращим за «вибір» на партійному сайті, який не має української версії, зате на ньому можна вибрати будь-яку заяву будь-кого з кількох десятків функціонерів з одними й тими самими поглядами – і насолоджуватися. 



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено