Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
13 червня, 2013

Невже кінець світу настав?

Наскільки ми уявляємо сучасне життя без таких його складових, як надія, віра й освіта? Чи реально жити тут і зараз без книжки? Окресливши свої думки й почуття з цього приводу, можна скласти загальну картину сьогодення.
Матеріал друкованого видання
№ 22 (290)
від 6 червня, 2013

Часто міркую собі: якби я був… о, ні, шановні, не «багатієм», як Тев’є-молочник у мюзиклі «Скрипаль на даху», а, скажімо, вчителем філософії у вельможних осіб чи бібліотекарем в епоху Просвітництва, я щасливо жив би виключно у світі книжок. Та, от халепа, не склалося, і я маю куди менше часу на них, ніж хотілося б.

Книжку вже не раз хоронили. Найвідоміша теорія її занепаду належить Маршаллові МакЛюену: на його думку, книжки писали ті самі руки, що будували міста в Європі й деінде. Отже, глобальне село та інформаційна доба прийдуть на зміну книжці й урбаністичній епосі. За його словами, не позбавленими резону, ми живемо за доби фундаментальних змін у сенсі світорозуміння. А коли наше сприймання реальності вже не таке, яким було впродовж століть, то, мабуть, зайве сподіватися, що людство й далі перебуватиме у світі логосу? Що як ми живемо виключно у королівстві картинок, де концепції та слова замінено малюнками та ідеями-образами, як припускали Мілан Кундера й Жан Бодрійяр? Ідеться не про те, що слова припинили своє існування в нашій когнітивній дійсності, а про те, що вони перетворилися на таку собі другорядну потребу, котра аж ніяк не формує реалій життя. У романі «Безсмертя» Кундера навіть висловив думку, що реальність нині відступає і поволі зникає, бо ми живемо не справжнім світом, а картинками, котрі створили іміджмейкери й піарники. Він пише, що в певному сенсі чеська селянка ХІХ століття мала куди більше контролю над людським світом, ніж ми тепер. Таки так, сьогодні ми живемо в іншому світі.

Попри це, бити тривогу таки зарано. Умберто Еко й Жан-Клод Карр’єр у своєму філософсь­­кому діалозі «N’espérez pas vous débarrasser des livres» («Не сподівайтеся позбутися книжок»), який вийшов у англійському перекладі під назвою «This is Not the End of the Book» («Кінець книжки ще не настав»), стверджують, що кни­жка – це фундаментальна форма людського досвіду і, як сама наша пам’ять, за умови належного розуміння вона просто приречена на існування куди триваліше, ніж видається. Можу підписатися під кожним їхнім словом. Книжки заслуговують на абсолютно інший підхід, порівняно з рештою сучасних джерел інформації. Не хочу вірити в те, що їх колись повністю замінять модерні технології.

Чому? Тому що це призвело б до повної зміни нашого сприймання естетичної реальності й естетичного досвіду як такого. Чи здатні ми заворожено милуватися ідеальними репродукціями найвідоміших картин на моніторах комп’ютерів? Простий дисплей може забезпечити зразкову чіткість і якість зображення картин, однак люди досі відвідують музеї, щоб побачити оригінали. Те саме стосується і книжок. Частиною читання і насолоди є доторк, аромат і спостереження за повільним перегортанням сторінок. Щоб пройнятися книжкою, треба відчути її тендітність. Форма і зміст взаємопов’язані. Люди, які створюють блискучі літературні шедеври, виробляють і наше ставлення до них.

Однією із книжок, у яку можу занурюватися безліч разів, є «Дон Кіхот» Міґеля де Сервантеса. Цю річ я читав у 15, у 35 років і читаю досі. Гадаю, в таких текстах – геніальне осягнення людської сутності. Цей твір можна порівняти зі сприйняттям людини Федеріко Фелліні. Серван­­тес ніколи не насміхається, не кепкує, кожне його речення сповнене співпереживання до людської істоти. На мою думку, «Дон Кіхот» сформував цілу систему оцінок і параметрів, якими можна послуговуватись навіть сьогодні.

Джордж Орвелл якось писав у своїх нарисах, що, якби на безлюдний острів мав узяти лише ші-­­

сть книжок, серед них, поза сумнівом, були б «Мандри Ґуллівера» Джонатана Свіфта, хоч вони й просякнуті презирством автора до людства та мізантропією. Я цілком погоджуюся з вибором Орвелла і хотів би додати, що любов до роду людського не може бути єдиним критерієм безсмертя книжки. Вільям Шекспір та Міхаіл Булґаков написали свої шедеври про зло й ненависть, тоді як ми не уявляємо собі сучасних моральних, політичних і естетичних понять без чільних тем цих авторів.

Ненависть любить мандрувати. Вона з’явля­ється в різній подобі й змінює імена. Прагне й лине до пустки, де немає співчуття, цікавості та співпереживання до найуразливіших, найслабших. Саме так, ненависть мандрує. Змінює свою подобу, однак геніальні книжки про неї живуть вічно. Вони борються з відчуттям безнадії та беззмістовності в безнадійному й беззмістовному світі. Таким чином, світ ідей і суспільних справ потребує більше оптимізму. Книжки не загинуть, так само як університети, хоч би якими небезпечними, непростими й дивними були деякі перетворення. Більше, ніж колись, ми маємо думати сьогодні не про зміни, які витісняють резон і свідомість, а радше про мудрість і сміливість ранньомодерної доби, яка передбачила стільки драм сьогодення.



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено