Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
3 липня, 2009

Україна в Європі

Кілька пропозицій, щоб так колись сталося
Матеріал друкованого видання
№ 26 (87)
від 3 липня, 2009

 

Помаранчева революція створила попит на Україну у світі й подарувала країні шанс вийти із «сірої зони» пострадянської невиразності. З’ясувалося, що до такої нагоди ми готові ще менше, ніж до неминучого розчарування у завищених очікуваннях миттєвих результатів. Пост-помаранчева Україна просто ганебно представила себе на Франкфуртському і Варшавському книжкових ярмарках, а останнім часом поставила під великий знак питання повноцінне проведення Євро-2012. Право на яке, до речі, ми також здобули на хвилі зацікавлення, викликаного Помаранчевою революцією.

Нині про промоцію України у світі говорять здебільшого поодинокі митці чи науковці, які особистим прикладом доводять, що наша країна може бути цікавою і захопливою. Натомість представники державної влади чи офіційних науки і мистецтва полюбляють скаржитися на брак коштів. Ніби це брак грошей, а не брак ідей, креативності та відповідальності є головною проблемою. У державі, де мало не кожна посада чи програма розглядається як інструмент особистого збагачення, розмова про збільшення фінансування як єдиний шлях вирішення будь-якого питання наївна, якщо не облудна.

Але сподіватися на повноцінну, системну промоцію України у світі поза державними органами і державним фінансуванням не менш наївно. Як це треба було б робити, можна легко дізнатися з досвіду наших західних сусідів. Найочевидніший шлях – створення в основних столицях українських інститутів, які мають опікуватися просуванням української культури, книжкової продукції, кіно, пропонувати курси вивчення української мови та туристичні поради. Показово, що Польський інститут у Києві було створено в 1998-му, того самого року Україна отримала пропозицію відкрити аналогічну установу в Польщі. Досі цього не зроблено! І Україна (разом із Білоруссю) під акомпанемент завчених розважань про «стратегічне партнерство» залишається єдиним сусідом Польщі, який не має у Варшаві подібної установи.

Дуже важлива і принципова річ – на чолі таких інститутів мають стояти упізнавані діячі культури, молоді науковці, які не просто володітимуть англійською чи мовою тієї країни, де діятиме цей інститут, а й оперуватимуть сучасними поняттями, будуть здатні говорити про Україну зрозумілою для європейців мовою. Тобто мовою, в якій не буде місця для висловів на кшталт «генофонд української нації» або «українсько-арійське походження людства». Проблема врахування соціокультурних очікувань цільової аудиторії гостро постала в контексті інформування міжнародної спільноти про Голодомор 1932–1933 років. Після українських виставок чи семінарів ­нерідко складалося враження, що їхні автори геть незнайомі з дебатами про геноциди.

Чимало підказок, що і як треба робити, нам дає і східний сусід – Росія. Згадаймо англомовний сайт Газпрому, створений до початку газової війни, і неспроможність України створити аналогічний інтернет-ресурс навіть після її закінчення. Згадаймо англомовний телевізійний канал Russia Today або організовані на найсучаснішому рівні фестивалі російського кіно в європейських столицях.

Ситуація, коли чимало західноєвропейських ЗМІ і надалі мають кореспондентські пункти на весь пострадянський простір у Москві, безпосередньо позначається на тому, що напише Le Monde чи El Pais про Україну. Україна мала б державним коштом запрошувати іноземних журналістів, створити програму державних стипендій для науковців, письменників чи художників, які цікавляться українськими темами. Система освіти зобов’язана підтримувати тих студентів та викладачів, які беруть участь у міжнародних проектах і вирушають на навчання чи дослідження закордон. Публікації в закордонних журналах мають отримати пріоритет над публікаціями в сотнях фіктивних з погляду науки ­ВАКівських виданнях. Зрозуміло, що за умов перманентної політичної боротьби та привидів економічної кризи (якщо не колапсу) сподіватися на раптову зміну державної політики в цій царині не випадає. Але, відкладаючи це до «кращих часів», ми втрачаємо одну нагоду за іншою, тим часом як претендентів на європейську увагу аж ніяк не меншає. Наприклад, дуже поважні заявки подали Албанія і Сербія...



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено