Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
3 липня, 2009

Сини і пасинки

Кремлю потрібні в сусідніх державах люди, з яких можна було б формувати п’яту колону
Матеріал друкованого видання
№ 26 (87)
від 3 липня, 2009

 

На пострадянському терені за межами Російської Федерації залишилося, як стверджують у Москві, 25 млн росіян. Це дає російським політикам підстави з метою піару постійно влаштовувати у ЗМІ «плач на ріках вавілонських» щодо «поділеного російського народу». Хоча в сучасному світі більшість народів мають усі підстави говорити про такий свій статус. Це радше правило, ніж виняток.

У багатьох пострадянських державах здійснюється національно-культурне і національно-мовне зрівняння в правах росіян і неросіян. Російська мова і культура втрачають винятковий панівний статус. Привчені до привілеїв у цій сфері люди суб’єктивно сприймають зрівняння в правах як утиски, дискримінацію і переслідування за національною ознакою. До речі, уважно стежачи за діяльністю різноманітних російських організацій в Україні, читаючи їхні програми і пресу, ніде не помітив прагнення до рівноправ’я – лише намагання будь-якою ціною зберегти, а якщо вдасться, то й збільшити привілеї.

Звісно, є чимало представників російських громад, зокрема в Україні, які тверезо та об’єктивно ставляться до нової ситуації. «Усе це дуже болісно, але природно і неминуче, – сказав у інтерв’ю московським «Известиям» редактор газети «Звезда Прииртышья» в Казахстані Юрій Помінов. – Дехто, як вагітна десятикласниця, думає: може, ще розсмокчеться? Не розсмокчеться… «Старшого брата» тепер також немає і ніколи вже не буде. Є незалежна суверенна держава зі своїми національними пріоритетами. Жити тут, визнавати ці пріоритети чи вирушати на історичну батьківщину, де на тебе ніхто не чекає, кожен вирішує сам». Те, що «ніхто не чекає», – головна причина провалу державної програми Російської Федерації з повернення «співвітчизників». Адже взяти в ній участь у країнах СНД виявили бажання лише кілька тисяч родин… А ті етнічні росіяни, які вже повернулися до Росії, мають безліч проблем, зокрема з паспортизацією. Між іншим в Абхазії та Південній Осетії російські паспорти роздавали «мішками» всім охочим і навіть не дуже охочим…

Ідея захисту етнічних росіян за кордоном у нинішній Російській Федерації – лише один з елементів політичного тиску на сусідів. Коли Путіну потрібно було домовитися з Туркменбаші про постачання газу в Росію, тодішній президент РФ не звернув уваги на те, що влада Туркменистану змусила місцевих росіян відмовитися від російських паспортів під загрозою конфіскації житла і депортації до Росії. А в 1990-му московські ЗМІ майже цілодобово розповідали, що у Ризі «кляті латиські націоналісти» вибили зуба російському хлопцеві, курсантові військового училища. Водночас майже непоміченим лишився випадок, коли в одній середньоазійській республіці озвіріла юрба вбила і спалила кількох солдатів слов’янського походження. З одного боку, вибитий зуб і страшний ґвалт у ЗМІ, з іншого – звіряче вбивство і цілковита тиша. А річ у тім, що тоді Латвія заявила про свій намір вийти зі складу СРСР, а середньо­азійська республіка таких заяв не робила…

Сьогодні Кремлю потрібні у нових незалежних державах люди, з яких можна було б сформувати п’яту колону. Тому активізуються зусилля з політизації російських громад у Латвії, Литві, Естонії, Україні, Молдові тощо. Політика офіційної Москви щодо російських меншин у країнах СНД підозріло нагадує політику офіційного Берліна кінця 30-х років минулого сторіччя щодо німецьких меншин у Європі, над усе щодо судетських німців. Особливо яскравих форм ця політика набуває в Криму, що дає підстави говорити про «судетизацію» півострова. Звісно, кримські проросійські організації не мають такого рівня впливу на життя цілої України: нагадаємо, лідерові судетських німців Конрадові Генлейну вдалося сформувати потужну Судетську німецьку партію, що боролася за розчленування Чехо-Словаччини і приєднання Судет до нацистської Німеччини. Однак не треба забувати, чим німцям Чехо-­Словаччини довелося розплатитися за політичні «розваги» Конрада Генлейна та його берлінських покровителів. Після Другої світової війни німецьке населення цього регіону було виселено, а на його місце прибули переселенці з інших районів Чехо-Словаччини. А сам обергрупен­фюрер СС Конрад Генлейн у травні 1945 року в американському полоні покінчив життя самогубством...

Натомість втішає, що – більшість росіян України не прагнуть перетворюватися на політичне «гарматне м’ясо» Кремля, маючи можливість бути гідними, рівноправними й відповідальними громадянами незалежної Української держави.



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено