Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
7 лютого, 2011

Бий своїх, щоб чужі…

Чому студенти, борячись проти Табачника, закидували Полохала?

"Ганьба!", "Ми не віримо депутатам!", "Ви нам – корупцію, ми вам – революцію!", - і знову "Ганьба!".

Як ви думаєте, кому кричали це київські студенти, які в останній день січня вийшли на акцію протесту проти проекту Закону про вищу освіту? Не Дмитру Табачнику і не Володимиру Литвину, як можна було би припустити, а Володимирові Полохалу, Андрієві Шевченку та Андрієві Павловському – чи не найбільш стійким БЮТівцям, не поміченим особисто ані в корупції, ані в обдурюванні своїх виборців.

Ба більше: улітку минулого року голова комітету Верховної Ради з питань освіти та науки Полохало в ході боротьбі з "освітніми новаціями" міністра Табачника зліг із інсультом, й оце тільки зараз більш-менш "підремонтувався" і став до праці...

– Я думаю, що цей закон не пройде вашими і нашими зусиллями, – ледве промовляв професор Полохало у відповідь на "ганьбу". – Дайте свої петиції. Ми у комітеті зробимо все, щоб він не пройшов. 

А у відповідь у Полохала летіли паперові кульки, зроблені з пошматованих студентських конспектів. І відбувся цікавий діалог, якщо можна вжити це благородне слово стосовно обміну репліками у бурхливому стилі.

– Ви в Януковича кидайте, дебіли! – обурювався Андрій Павловський. – Знайшли у кого кидати – в опозицію.

– Опозиція півроку тому хотіла прийняти той самий законопроект, – відповідали студенти. 

– Неправда, це вам мізки Янукович промиває, а ви, на жаль, не можете розібратися, – миттєво зреагував депутат.

Після такого "конструктивного" обміну думками Павловський і Полохало зникли за дверима, а студенти й далі вигукували "Революція!" та "Ганьба!" 

От така ситуація. Що вона означає і як на неї реагувати? Констатувати, що студенти навряд чи мають рацію у своєму революційному радикалізмі, коли вважають, що 101% істини належить їм, і саме їм? Тицяти опозицію в зайве свідчення того, що їй сьогодні не вірять найдинамічніші та найпоступовіші суспільні групи? Скрушно розводити руками – мовляв, "противсіхство" живе і перемагає навіть там, де воно заздалегідь приречене на стратегічну поразку?

Видається, що таких ламентацій та констатацій сьогодні замало, попри їхню справедливість. Бо ж ідеться про діагноз суспільно-політичної ситуації, і від зовнішніх симптомів її треба рухатися вглиб, до сутності явища. 

У чому ж полягає ця сутність? А в тому, що чинний сьогодні в Україні режим суто інституційними методами змінити вже неможливо, як і білоруський, російський, казахстанський, узбецький, азербайджанський тощо. Тобто ані загальні вибори, ані референдуми, ані кампанії у ЗМІ самі по собі до зміни владного режиму – не окремих персоналій, а системи – не призведуть. Лише ефективне поєднання прямих дій широкого загалу, ненасильницького масованого наступу на владу із самочинною ліквідацією цензури у провідних загальнонаціональних ЗМІ та із створенням політичними і громадськими організаціями координуючих структур, які вимушено візьмуть на себе місію нелегітимних управлінських структур, щоб не допустити хаосу в країні, - тільки такий шлях відкриє Україні вихід із нинішнього глухого кута. 

І при цьому не буде діятися нічого антиконституційного, навпаки: чинний Основний Закон (ясна річ, без правок, внесених у нього за допомогою відвертих, ба, зафіксованих численними ЗМІ фальсифікацій) стане не запилюженою брошурою з довгої шухляди, а дороговказом діяльності влади і громадського суспільства. 

А для цього повинні змінитися і радикальні молоді революціонери, і статечні непродажні політики, і вільні від грошей на рахунках, але не від рахунків із совістю інтелектуали. Як саме – це інша тема, тут же зазначу, що Верховна Рада сьогодні вже не є парламентом, навіть поганеньким; максимум, що вона може дати українцям – це таку-сяку трибуну для поширення раціональних поглядів та оцінок і для пропаганди ефективних дій з порятунку демократії. 

Хоча, звісно, у деяких ситуаціях механізми Ради доцільно використовувати і для гальмування ухвалення деструктивних законів (які влада все одно тим чи іншим способом пропхне, але пізніше і без найбільш одіозних моментів). А "вулиця" має бути органічним союзником тих політиків, котрі, як любив говорити Гегель, "відповідають своєму поняттю", а не представляють чиїсь кланові інтереси, але при тому – на договірній, чи то письмовій чи то усно-джентльменській основі.

"Ганьба!" ж, звичайно, це давня зброя радикальної молоді, але спробували б студенти обстріляти паперовими кульками Табачника чи хоча б когось із його заступників – одразу б відчули на собі, що зовсім не "вони всі однакові".



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено