Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 липня, 2009

Twitter у голові

Чому з кандидатів у президенти не вийдуть блогери
Матеріал друкованого видання
№ 29 (90)
від 17 липня, 2009

 

Минулий тиждень українська інтернет-громадськість засинала й прокидалася з Яценюком на вустах. Щойно затих був скандал із білбордами «Врятувати Чебурашку. Геннадій» «Врятувати країну. Арсеній», як прізвище одного з фаворитів виборчих перегонів опинилося в центрі іншої дивної історії. Дехто, правда, припускає, що так і було задумано, мовляв, це така хитра технологія штабу кандидата в президенти – збільшити впізнаваність бренду, заробити балів на, так би мовити, безплатній основі. Проте блогосфера не оцінила цієї цинічної винахідливості. Якщо узагальнити бурхливі обговорення й викинути ненормативну лексику, у висновку – натовпи віртуальних «арсеніїв» і «яценюків», які безсоромно набивалися у френди, завдали політикові серйозного репутаційного удару.
 
Про електорально-вигідних бабусь не знаю, але блогери вже не сприймають «українського Обаму» без глумливого сарказму. Мережевий народ на кілометр відчуває нещирість і слів при цьому не вибирає. Популярна приказка – «це, інтернет, дєточка, тут можуть і послати». Останнє, звісно, неприємно, але не смертельно. А для декого – особливо політиків – просто наочний доказ існування життя поза межами їхнього, не менш віртуального, світу, окресленого мерседесами і кончазаспами.
 
Блогосфера – це територія реальної, нічим і ніяк не обмеженої свободи слова. Писаної «конституції» у користувачів Живого Журналу, звісно, немає. Але у відсутності, на перший погляд, правил, є логіка. Це там – у миру – ти політик, священик, студент, журналіст. А тут – ти блогер.
 
Якщо «відповідальні за інтернет» із команди 35-річного претендента хочуть записати це навколоблогерське шумовиння собі в актив – нехай. Але їм точно не вдалося зробити політика привабливішим і зрозумілішим, «душу – великою, а серце – справедливим».
 
Тест як стати цивілізованим блогером, без піару й понтів, Яценюк провалив. Не він один. Інна Богословська, яка теж приміряється до крісла глави держави, на тижні звернулася до блогерів із проханням підказати, «що почитати», але при цьому примудрилася помилитися з адресою своєї електронної пошти. Навіть сміятись не хочеться: «мило», логін і пароль від блога – це як «Отче наш», забути не можна.
 
Не скажеш, що про безславний кінець яценюкового твітерства не попереджали. Адже півроку, з цьогорічного січня, хтось від імені народного депутата й лідера «Фронту змін» коментував події, спілкувався з людьми, але сам ніби просунутий політик, якому не бракувало трибун і нагод, не зробив ані найменших зусиль, щоб сформулювати кілька слів, яких чекали. Нехай не френдам, як прийнято казати в блогосфері, але виборцям. Арсеній Петрович не спромігся сказати кілька слів інтернет-спільноті тоді, коли їх чекали, а не коли прийшов час зробити це за медіапланом. Інструмент блогера №1 – щирість, а тут нею й не пахне.
 
З іншого боку, зразків для наслідування не бракує. Є чимало прикладів, коли публічні особи, зокрема відомі політики, стають вправними блогерами. Так, приміром, ведуть свої жж український та російський політики Михайло Бродський і Алєксандр Лєбєдєв. Перший ріже правду-матку про Юлію Тимошенко, другий – про московського мера Юрія Лужкова. При цьому розширюється обрій приватності – екс-лідер «Яблука» кілька останніх місяців, наче фронтові зведення, друкує звіти про свою боротьбу з зайвою вагою.
 
Так, це спроба сподобатись. Але це набагато краще вдаваної щирості в теле­ефірі будь-якої зі «Свобод». Політолог і держчиновник Дмитро Видрін в нещодавній публікації в «Українській правді» дуже чітко окреслив, який популізм потрібен країні: «Люди сьогодні й чекають від політиків такого собі показового популізму, котрий сам себе батожить і катує, який буде коштувати політикові реального дискомфорту, втрати звичного способу життя, призведе до якихось побутових його жертв і ризиків. Оскільки хоча б через ці невеличкі жертви і не фатальні ризики політик і може засвідчити істинність почуття до свого народу».
 
Коли в світовому блогсервісі Twitter, який розвивається шаленими темпами, з’явився профіль екс-спікера Верховної Ради, багато хто з блогерів подумав: «Круто!» і поспішив приєднати його до свого дружнього кола. Це здавалося революційним проривом, а виявилося нехлюйством і обманом. І коли фейковий Яценюк довго демонстрував широту віртуальної душі, реальний Арсеній, щойно оголосивши про свій вихід у блогосферу, тут же закрив можливість коментувати його пости. Як казала Проня Прокопівна, «я думала, шо то ваше сердце, а то ваша папироска шкварчала…»


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено