Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
25 травня, 2013

Як українській революції не стати кривавою?

Останнім часом в українських мас-медіа з’явилася ціла низка інтерв’ю, статей і записів у блогах, де знані політики, інтелектуали та громадські діячі застерігають від того, щоб опозиція у боротьбі з владою застосовувала такі методи, які можуть призвести до кривавих зіткнень. Чи не найчіткіше, майже на афористичному рівні висловив цю думку співзасновник групи «Перше грудня», колишній політв’язень, автор кількох публіцистичних книг, віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович: «На жаль, мусить вже бути зміна не еволюційна, а революційна. Але кров знищить Україну.

Як тільки проллється кров, то буде кінець. Це той варіант, коли країна зникає як держава. Крові ми не перенесемо, бо маємо стільки розбіжностей, передусім ментальних».

Інакше кажучи, Україні потрібна революція. Але революція виключно мирна. І без силових зіткнень, які можуть стати неконтрольованими, з пораненими та загиблими. Бо тоді стінка на стінку, регіон на регіон, партія на партію, а там і «братерська допомога» з Росії та Білорусі наспіє. І в кращому разі від України залишиться тільки шматок, а все інше стане Мало- і Новоросією…

Заперечити логічність таких міркувань неможливо. Бо ж це, скажімо, не лише для більшовиків, а й для революціонерів-боротьбистів свого часу все було просто і ясно, що й зафіксував у своєму вірші Василь Еллан-Блакитний:

Кров горить на наших прапорах,

Наша кров. – Вперед!

Пізніші події довели, що та «наша кров на прапорах» у боротьбі не проти загарбників, а проти політичних опонентів обернулася кров’ю десятків мільйонів невинного люду. Але тут виникає закономірне питання: добре, опозиційні сили прагнутимуть не допустити крові, заради цього йтимуть на поступки і не загострюватимуть протистояння, а як інша сторона? Що, вона тихо-мирно спостерігатиме за масовим революційним рухом, який (бодай і мирно) усуватиме її від влади? Що, ті, чиє сходження до політичних та економічних вершин влади супроводжувалося численними «загадковими» вбивствами і ще більш численними «зникненнями» людей (чиї трупи іноді потім знаходили у шурфах закинутих копалень), - що, ці персонажі погодяться віддати загарбану ними країну її народові?

Панове, це навіть не смішно.

Згадаймо президентські вибори 1999 року: «випадкова» смерть В’ячеслава Чорновола, котрий, за свідченням його друга Романа Корогодського мав намір в останній момент висунути свою кандидатуру, абсурдний «замах» на Наталію Вітренко (не постраждала), вчинений начебто членами команди кандидата в президенти Олександра Мороза (поранено було близько півсотні людей!), колосальний приріст голосів за Леоніда Кучму у другому турі в деяких у ті часи «червоних» регіонах… Якщо тоді «вегетаріанське» - у порівнянні з нинішніми «донами» - оточення Кучми не зупинилися перед застосуванням неприпустимих у цивілізованій державі засобів, то чи існують хоч якісь моральні табу у Віктора Януковича та його почту? Згадаймо лише, хто у 2004 році наполягав, що у Київ слід ввести війська і розігнати Майдан силою… Якби це сталося, кількість людських жертв ішла б на тисячі. Інша річ, що тоді у Збройних силах, внутрішніх військах та СБУ було достатньо відповідальних і патріотичних генералів та офіцерів, і вони стали на заваді амбіціям певних персон. Та й Леонід Кучма був у радянські часи не крадієм шапок і не завідувачем автобазою, а керівником високотехнологічного підприємства ВПК, тобто у вільний від чаркування час умів думати…

Сьогодні ані у війську, ані у СБУ, ані у МВС на керівних посадах немає людей, спроможних на відповідальні вчинки. Та й узагалі – Збройні сили розвалені; на флоті кількість адміралів, здається, вже вдвічі перевищила число боєздатних кораблів; про МВС краще помовчати… Іншими словами, щодо виконання людьми у погонах їхніх конституційних обов’язків надії мінімальні. До того ж у 2004 році не існували справжні «приватні армії» олігархів та наближених до влади осіб, ледь замасковані під «спортивні» та «охоронні» структури. Звичайно, не всі там готові так просто лити кров, хоч і чужу, але таких персонажів там вистачає – згадайте, скільки разів зіткнення біля незаконних будівництв закінчувалися серйозними ранами, завданими противникам забудови «невідомими» голомозими суб’єктами. А для того, щоб учинити криваву політичну провокацію, не потрібні тисячі бойовиків – досить одного-двох десятків «відморозків» під прикриттям «органів».

І не забуваймо, що існує така організація, як Луб’янка, котра не гребує нічим, аби виконати «завдання партії» і котра добре вміє здійснювати провокації…

Мирослав Маринович, схоже, розуміє ці небезпеки, бо закликає опозицію до жертовності: «Для римських язичників все те, що проповідували християни було абсурдом, бо їх Бог був розп’ятий. Римляни повірили лише тоді, коли побачили, як християни лізли у пащу лева, гинули заради того, у що вони насправді вірять. Тому я кажу про готовність йти на жертву. Бо це надає ціни вашим словам. Тоді людина, яка навіть скептично ставиться, скаже: «я ціную її погляди, в цьому дійсно щось є». Так починається перший крок. А якщо таких людей декілька, то це вже явище». Справді, сила віри рано чи пізно, але творить чудеса. Тільки чи є у нас в запасі ті століття, які знадобилися римським християнам для моральної перемоги над язичниками? І друге: тоді не було телебачення та інших складових пропагандистської машини; як саме провладні мас-медіа спроможні викривляти масову свідомість, ми бачимо на прикладі сусідньої Росії, де в очах більшості люду праведниками є «агентами Заходу», «підривним елементом», а негідники – «патріотами-державниками».

Я вже не кажу про те, що політтехнологи з Банкової та Луб’янки негайно візьмуть це на озброєння: «Ах, вони так бояться крові? Буде їм кров!»

…У мене немає рецептів розв’язання проблеми, яку поставили Маринович та інші достойники. Але шукати це розв’язання потрібно. Вже зараз. Спільно. Чесно. І професійно під оглядом політичної науки та соціальної психології. Інакше-бо цілком зрозуміле і вірне намагання уникнути крові під час мирної революції може в реальності обернутися кривавими і страшними подіями.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено