Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
23 травня, 2013

Кіно і міліція

Для правдивих кіномитців реальна діяльність української міліції вже сама собою може стати непересічним і невичерпним художнім матеріалом для зображення класичних «бедів» (від англійського bad – «поганий»), перевертнів у погонах, кількість яких в Україні зашкалює.

Тим паче, що в класиці світового кіномистецтва трапляються неперевершені зразки. Варто згадати принаймні іспанця Луїса Бунуеля з його легендарною стрічкою «Скромна чарівність буржуазії». В ній фігурує один, хоч і епізодичний, проте вельми знаковий і символічний, персонаж. Автор назвав його «кривавим сержантом». Цей дрібний чин поліції невмотивовано затримував безневинних людей, криваво катував, а затим нелюдськи жорстоко їх убивав. Форма цього добродія була наскрізь просякнута кров’ю своїх жертв, втім, за «логікою» авторського сюрреалізму, цей страж порядку навіть не перевдягався у чистий мундир, начебто вважаючи власну кривавість цілком нормальним станом. Звісна річ, до нашої рідної міліції цей жорстокий гротеск не має жоднісінького відношення.

Тим часом міністр внутрішніх справ України Віталій Захарченко нещодавно висловив намір щодо зйомок «кіно» на власне замовлення про «справжню», себто хорошу українську міліцію. Вочевидь, про таку, яку він схарактеризував у Верховній Раді під час звіту про роль та участь його відомства у відомих подіях 18 травня. Зокрема, в контексті побиття боксерами-«антифашистами» журналістів Ольги Сніцарчук і Владислава Соделя. «Українські громадяни можуть бути впевнені, що міліція їх захистить, і вони можуть почуватися в повній безпеці», – так сказав міністр, оцінюючи власну роботу в тому макабричному контексті.

Відповідний «кінематографічний» пункт з’явився у нещодавно оприлюдненому на сайті МВС проекті Комплексного плану заходів з формування позитивного іміджу органів внутрішніх справ України на 2013–2014 роки: «Вивчити питання щодо ініціювання перед Державним комітетом з питань телебачення та радіомовлення України створення повнометражного художнього фільму про роботу міліції, а в перспективі – також художнього телесеріалу і серії документальних фільмів».

Саме ця позиція є своєрідною «фішкою» документа, сотні подібних до якого створюються в надрах держорганів радше «для галочки», здебільшого так і лишаючись на папері мертвим набором канцелярських штампів та пустопорожніх сентенцій.  

На перший погляд, начебто нічого поганого в тому немає: знімуть чергову «фантастику» або «мило» про доблесні чини українських міліціянтів на втіху міністрові та на догоду президентові Віктору Януковичу. Держтелерадіо покаже, а «піпли» вкотре «схавають» і звично «розведуться», мов ті кошенята. Та річ далебі в іншому: чи ж справді змінить прилизана та припудрена, нехай навіть на голлівудський лад блискуче відзнята «легенда» щодо уявного, кришталево-чесного «дяді Стьопи-міліціонера» те справжнє відразливе ставлення, що сформувалося в суспільстві до міліції реальної?   

А також: хто це фінансуватиме? Навряд чи на міліцейсько-іміджеву забаганку «відстібне» сам пан Захарченко чи якийсь там «сімейний» олігарх. Якщо ідею фікс раптом-таки втілять, то слід очікувати на чергове тринькання бюджетних коштів – себто мільйонів, вийнятих з кишень самих громадян, котрим збираються промивати мізки за їхні ж гроші.

Та хіба вони без того недостатньо промиті сотнями російських серіалів, що протягом останнього десятиліття українські телеканали транслюють практично в режимі нон-стоп і вже перетворилися на велетенське монолітне полотно про «чесних, доблесних та непідкупних» тамтешніх поліціянтів, єдині мета й мотивація яких буцімто полягають у максимі «народові служити»?

Втім, очевидно, що реальний «бренд», як російський, так і український, має властиве й незмінне ледь не тавро made in USSR. Хіба що в провінційно-малоросійському варіанті слід замінити кокарди, шеврони й таблички на входах, а також «вєлікій і маґучій» розбавити щедрим замісом макаронічного «суржику»…

Скидається на те, за таких обставин, якщо і з’явиться омріяний міністром Захарченком вітчизняний фільм про «хороших і добрих», а головне – вже наших «мєнтів», то йому стовідсотково судитиметься безслідно розчинитися в загальноімперському «милі». Ну хіба що за тим неймовірним винятком, якщо раптом «культурний» департамент Партії регіонів не домовиться про продукування й режисуру зі Стівеном Спілберґом, Тімом Бартоном чи принаймні з ближчим до нас Єжи Гоффманом…

Втім, значно важливішим є не так практичний, як смисловий бік міліцейської «медалі». З якого саме оригіналу писатиметься гіпотетична картина маслом в царині, за лєнінською версією, найважливішого з усіх жанрів? Позаяк, на відміну від портретних полотен Пікассо чи інших абстракціоністів, сама натура є виразно, а то й «фізично» відомою для кінцевого, себто масового українського споживача. Оскільки принаймні раз у житті він із нею так чи інакше стикався.

І, як свідчить соціологія, компліментарним до цієї натури з її «звірячим оскалом» є щось близько 1% співвітчизників. Важко собі навіть уявити, якими «мегафлюїдами» має володіти кіномитець і якою має бути сила художнього впливу, щоби одним фільмом (хай навіть серіалом) затьмарити мізки і зомбувати мільйони українців, котрі за щучим (чи ж пак міністровим) загадом враз кардинально змінять ставлення до нашого правоохоронного «годзили-франкенштейна».

Вочевидь, нині будь-які зусилля керманичів міліцейського відомства в царині поліпшення власного іміджу майже апріорі приречені на ще більше поглиблення і без того велетенського «когнітивного дисонансу» у сприйнятті суспільством власної міліції. І, як видається, цьому є одне просто пояснення: міліція бреше. Достатньо побачити одну-єдину відеокартинку від 18 травня, на якій гопники гамселять громадян і журналістів, а доблесні правоохоронці стоять осторонь за кілька метрів, не втручаючись. Або ж почути про те, що журналісти виявили підозрюваних (з іменами, місцями проживання та адресами «бойових клубів», де «молоді регіони» тренуються) за якихось кілька годин після інцидентів. Тим часом, як міліція протягом двох днів безрезультатно проводила «ретельне розслідування», і якби не тиск медіа, громадян та опозиційних депутатів, спустила би все на гальма, випустивши бритоголових «антифашистів» в біга…

Якщо ж голова відомства з парламентської трибуни продукує численні «фейки» і безсоромну брехню для громадського вжитку, то годі й казати про сотні тисяч рядових «хвостів» (культура й інтелект котрих, принаймні за «внутрішнім табелем» про міліцейські ранги, аж ніяк не можуть бути вищими за масштаб цих чеснот у генерала-керманича)? Натомість класики піару й іміджелогії стверджують: «покращення» іміджу за сталості й незмінності реального прототипу є заздалегідь контрпродуктивним (можна не казати про явне й очевидне погіршення?). Тобто на виході такі проекти заздалегідь перетворюються на фарс і «пшик», які для іміджу об’єкта це допоможе як мертвому кадило…

А загалом, може, добродій Захарченко таки має рацію? Позаяк насправді є в нас про що знімати міліцейський блокбастер. Зокрема про те, як міліція виконує під час масових політичних акцій «спецзавдання» правлячої партії, стоячи в одному маріонетковому строї поряд із бандитами. Або про те, як студент Ігор Індило, перебуваючи за ґратами районного міліцейського відділку, «впав на муровану підлогу з висоти власного зросту», розбившись на смерть. Тим часом як ця справа роками «дорозслідується» і вже стає ледь не зіставною за градусом абсурду з трагічною справою Георгія Гонгадзе. До речі, у цій гіпотетичній стрічці навряд чи можна буде оминути й наше вітчизняне ноу-хау: коли цілий департамент міліцейської «наружки» полює за «антирежимним» журналістом, а начальник-генерал власноруч виконує «смертний вирок», пізніше віддаючи наказ підлеглим відрубати голову у вже мертвого тіла та заховати її, аби замести сліди.

Природно, що інше на такому тлі здаватиметься більш чи менш значними «деталями»: як-то «професійні» дії міліцейського полку із застосуванням бронетехніки під час спецоперації із затримання кількох небезпечних злочинців в Одесі; як перешкоджання вільному пересуванню громадян територією України під час фінальної акції опозиції «Вставай, Україно!»; як «перерахунок» беркутівцями виборчих бюлетенів у Первомайську на Миколаївщині; або як «ефективна протидія» міліції вже опізнаним журналістами бритоголовим білоцерківським рейдерам, котрі тероризують сім’ю київської вчительки Ніни Москаленко, розбійно нападаючи на її помешкання…

А як же плекати кінематографічний імідж української міліції, не згадавши минулорічне зґвалтування чоловіка гумовим кийком «кривавими сержантами» в одному з донецьких відділків за розпивання пива під час Євро-2012, внаслідок чого людина стала інвалідом (наш міліцейський міністр, звісно ж, опісля цього не пішов у відставку); а також десятки «кліпів» з YouTube з жертвами садистських знущань у міліцейських застінках, що могли би посісти заслужене й гідне місце в експозиції Музею середньовічних тортур у Амстердамі…

Так, відморозки в міліцейських погонах є всюди, проте в Україні вони практично та здебільшого безкарні. Та й у загрозливих для державної нацбезпеки масштабах. Чи ж не тому міністр Захарченко аж випромінював із себе пиху й самовпевненість під час останнього звіту в парламенті, що, будучи «сімейним» силовим охоронцем режиму, позбавлення посади за будь-яку службову недбалість, бездіяльність, некомпетентність чи перевищення службових повноважень йому не загрожує. Принаймні до президентських виборів-2015 у нього ще є час увічнити свою непересічну історичну роль у кондовому кінематографічному «фейку».



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено