Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
23 травня, 2013

Україна в ЄС: актив чи пасив для європейців?

Україна опинилася на роздоріжжі. Найбільша за територією і найбільш проєвропейська країна Східного партнерства, що близька до асоційованого членства в ЄС. Мрія мільйонів справжніх європейців в Україні може здійснитися.
Матеріал друкованого видання
№ 19 (287)
від 16 травня, 2013

Однак Євросоюз також стоїть сьогодні на перехресті. Якщо ми проґавимо справжнього союзника, вірного друга та потенційного повноцінного члена ЄС, що міститься поблизу Росії, то можемо втратити історичний шанс змінити цілу політичну архітектуру Східної Європи, залишивши незмінною її історичну закономірність. І таким чином позбавити себе можливості перегорнути останню сторінку історії ХХ століття з його драмами, відчаями та ізоляцією східноєвропейських країн.

Вступ України до Євросоюзу змінить політичний ландшафт Європи та завершить сагу про «залізну завісу» і «холодну війну»

Водночас, якщо ЄС дасть зелене світло Україні з усіма її недоліками і проблемами на кшталт вибіркового судочинства та повальної корупції, буде відкрито скриньку Пандори для аналогічних випадків у майбутньому – так, ніби Євросоюзу раптом засліпило очі. Заниження стандартів та гонитва за легким і спокусливим трофеєм на шкоду принципам та політичній етиці рівносильні самогубству для ЄС, адже його могутність – це насамперед дипломатія, м’яка сила, відданість дотриманню прав людини і громадянських свобод, повага до людської гідності та інших базових цінностей.

Словом, Україна – лакмусовий папір для ЄС, перед яким стоїть непростий вибір між прагматичною політикою та європейськими цінностями. Як­би Україна вступила до Євросоюзу, це стало б поворотним моментом у світовій політиці або навіть світовій історії. Як тривалий час наполягав Андрєй Піонтковскій, то був би смертельний удар по режиму Путіна – справ­­жній кінець «візан­­тійської» Росії. Такий поворот подій, поза сумнівом, змусив би Кремль перейти до європейської політики та відмовитися від своїх амбіцій щодо реставрації імперії, існування якої неможливе для Росії без України. Ось як усе просто чи то пак складно.

Однак ідеться не лише про велику геополітичну гру та безпеку сусідніх держав (вступ України до ЄС для країн Балтії та Польщі став би не менш важливою подією з погляду національних інтересів, аніж приєднання їх самих до Євросоюзу). Україна з її безсумнівною політичною і культурною присутністю в історії Східної та Центральної Європи, а також спадщиною, значення якої для російської ідентичності й культури важко переоцінити, стала б символом остаточного завершення об’єднання Європи.

Від деяких західноєвропейських та американських коментаторів я чув критичні й досить скептичні за­уваження про те, що Україні варто створювати сучасну європейську ідентичність і визначатися, чи є для неї Європа головним пріоритетом.

Маю великий досвід у таких справах, адже Литва, хоч як парадоксально і навіть смішно, була віднесена до категорії квазієвропейських країн, на яких, вважалося, закінчується Європа. Минув час, і нині лише дурень зарахував би Естонію до однієї «родини» з Албанією чи Македонією або поставив би Литву на нижчий рівень порівняно з Болгарією, Румунією чи навіть Кіпром. Ідеалів не існує.

Скепсис також недоречний, коли йдеться про сучасну мораль і політичні цінності: чи можемо ми стверджувати в ЄС, що Словаччина, Угорщина, Румунія, Литва чи Франція не доклали руки до хвилі ксенофобії, антисемітизму, расизму (особливо ненависті до циган) та гомофобії в Європі?

Невже ні в чому дорікнути Угорщині з її глибокою конституційною і політичною кризою, що дедалі більше віддаляє країну від ліберальної демократії? Чи немає недоліків у Румунії з її політичними шахраями при владі, які займаються плагіатом докторських дисертацій, а потім стібаються з інтелектуалів і використовують приватний телеканал, що належить людині, яку офіційно звинувачують в інформаторстві для таємної поліції Секурітате за часів Чаушеску?

Чи, може, назвати бездоганною мою батьківщину Литву з її хвилею гомофобії, що спонукала деяких крикливих парламентаріїв просувати закон про захист неповнолітніх від згубного впливу публічної інформації (інакше кажучи, не що інше, як гомофобський закон)? Ми виступили проти цього божевілля, не мовчали. А якщо так, то чому ж думаємо, що так не чинитимуть українські журналісти, захисники прав людини та громадські інтелектуали?

Чим стане Україна для ЄС – активом чи пасивом? Поза сумнівом, активом та успішним проектом, тисячу разів «так». Її вступ до Євросоюзу остаточно й безповоротно змінить політичний ландшафт Європи. Це покладе край розколу в ЄС, завершить сагу про залізну завісу і холодну війну. Таким чином неоднорідна, багата і талановита нація з вигідною географією потрапить до клубу європейських демократій. І головне – ЄС суттєво оновить свій історичний і політичний наратив, надіславши світові меседж: великі й потужні країни вибирають демократію.

Тож Україні, так само як і ЄС, стоячи нині на роздоріжжі, належить зробити свій вибір.



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено