Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 травня, 2013

Естонія: Відродження = «ні» радянській спадщині

Виступаючи в Києві 28 березня на панельній дискусії, організованій журналом “Український тиждень”, я торкався питання десовєтизації Естонії – як початку процесу інтеграції з Європейським Союзом і НАТО. Для більшої точності мені слід було назвати це «відродженням» або навіть «воскресінням». Чому так?

Річ у тім, що всі процеси в Естонії на початку дев’яностих оберталися навколо передвоєнної республіки (1918-1940). У результаті – Естонія думала більше про відновлення, аніж про руйнацію. Або, знову ж таки, якщо точніше – йшлося радше про зміни.

Історично склалося так, що Естонія і Лівонія відігравали роль «вікна на Захід» в Російській імперії. Балтійські німці займали важливі посади серед царської адміністрації, до того ж в останні роки імперії саме серед естонців було найбільше письменних людей. У цьому плані Естонія та естонці завжди сприймали себе як частину європейської цивілізації. Тож 1991 року відновлення довоєнної республіки естонці радше сприймали як повернення до західного світу, а не як спроби стукати у двері Європи. «Ми завжди були там, період «холодної війни» лише тимчасово відрізав Естонію від решти Європи», – приблизно так думала переважна більшість.

Досвід передвоєнної республіки, без сумніву, дозволив естонцям менше побоюватися виживання самотужки. На той час багато говорилося про непевне майбутнє у результаті краху Радянського Союзу, чимало скептиків вважало, що воозз’єднання з Росією – єдиний можливий шлях. Повна незалежність видавалася небезпечним і деструктивним варіантом.

Читайте також: Локомотив дерадянізації. Досвід Естонії

Та не для Естонії. 22-річний період незалежності вселив у реставраторів естонської держави достатньо впевненості в тому, що Естонія виживе. Але, можливо, лише одиниці розуміли, що треба буде максимально експлуатувати унікальну нагоду – період тимчасової слабкості Росії.

Експлуатація перш за все означала сек’юритизацію економіки. Що це означає? «Сек’юритизація» – це концепція Копенгагенської школи щодо міжнародної безпеки, яка зводиться до наступного: коли щось у суспільстві сек’юритизується, жодних питань виникати не повинно. Саме такий процес відбувся в Естонії щодо економіки. Якщо про членство в НАТО в 1990-ті роки розмірковували лише божевільні мрійники, то гарантувати безпеку могло виключно членство в ЄС. А це означало – дуже швидкі економічні реформи.

На додачу, знання та досвід передвоєнної республіки передбачали, що винаходити велосипед не доведеться. Звісно, залишалось відкритим питання, як саме все це мало відбуватись, за якою технологією, однак по суті пострадянська Естонія знала, як виглядає демократична країна.

«Аксесуарами» демократичної країни є конституція, верховенство права, поділ влади і захист приватної власності. Усі ці аспекти були предметом реформ початку 1990-х років.

У Києві мене спитали, як Естонія позбавилася КДБ і чому не залишилося пережитків радянських часів у службах безпеки. Відповідь та сама: ніщо зі спадщини радянської адміністрації чи її інституцій не лишилося. У передвоєнній республіці естонська таємна служба мала назву «політична поліція». А тепер її перейменували на «поліцію оборони». У будь-якому разі КДБ довелося забратися.

Читайте також: Естонські секретні служби: заснування всупереч інтригам КГБ

Однак сек’юритизація економіки могла залишитися порожнім слоганом, якби перший уряд Марта Лаара не провів потужних і рішучих реформ. Ці реформи заклали фундамент тієї Естонії, яку ми знаємо сьогодні. На відміну від багатьох інших східноєвропейських країн, уряд Лаара був справжнім поворотом на 180 градусів – зліва направо. Лаар був (і залишається) запеклим антикомуністом, тож його уряд позбавився радянської спадщини якомога швидше і якомога масштабніше.

Росія насправді суттєво допомогла Естонії порвати з радянською спадщиною і рішучо стати на шлях у напрямку Заходу. Як таке могло бути?

Не варто забувати, що на час розпаду Радянського Союзу, балтійські держави і Росія пливли в одному човні. Після кровопролиття у Вільнюсі у січні 1991 року сотні тисяч людей вийшли на вулиці Москви на знак солідарності з Литвою. Тим не менше, мабуть, щоб зрозуміти російсько-балтійські відносини від часів 1991 року, необхідно насамперед відповісти на питання, що пішло не так, чому вже 1992 року між Росією та її новоспеченими сусідами залягла напруженість. Одне з пояснень може бути в тому, як Росія розуміла незалежність балтійських держав – ці країни мали бути радше напівнезалежними, а отже суттєво залежними від Росії. Тимчасом балтійці розуміли свою незалежність зовсім інакше – повністю позбавитися російського впливу.

Відповідно Росія не дуже хотіла виводити війська з Балтії. Однак всі три країни вважалися частиною решти Східної Європи, тож зрештою Росії довелося змиритися. Епохальною датою для Естонії, рівносильною завершенню Другої світової війни, було 31 серпня 1994 року, коли останній російський солдат полишив територію країни. Без сумніву виведення російських військ проклало шлях для членства Естонії в ЄС і НАТО. Тим не менше Росія намагалася зберегти важелі впливу на Естонію. 1995 року Росія запровадила подвійний митний тариф для Естонії, практично закривши свій ринок для естонських виробників. Це був радикальний захід у відповідь на гадані утиски російської меншини в Естонії. Але остання не сиділа склавши руки, а вирішила зосередитися на західноєвропейському ринку. Звісно, це було нелегко: конкуренція була жорсткішою, і естонські виробники спочатку не знали, як рекламувати свої товари. Тим не менше процес стартував, і це був ще один крок вперед подалі від російської сфери впливу, а також ще один крок у напрямку до Заходу. На тих, хто сумнівався щодо західного ринку, криза в Росії 1998 року справила глибоке враження.

1995 року також було зроблено перший великий крок у напрямку до ЄС: Естонія підписала угоду про асоціацію з ЄС. 1997 року сталася ще важливіша подія, коли Естонія стала першою країною колишнього СРСР, запрошеною до переговорів щодо членства в ЄС. Рішення переговорів було чітким сигналом для Росії: ЄС не гратиметься у сфери впливу і готовий приймати країни з-за колишнього кордону СРСР. Ще одним свідченням цієї політики стало розширення НАТО. 1997 року Польща, Угорщина і Чехія були запрошені до переговорів щодо вступу в НАТО. Захід прагнув показати Росії, що не має до країн Балтії упередженого ставлення і не вважає їх частиною російської сфери впливу. Запрошення Естонії в ЄС свідчило власне про протилежні настрої.

З 1998 по 2002 роки Естонія вела переговори з ЄС про умови вступу. 2003 року в Естонії відбувся референдум щодо членства в ЄС, і дві третини виборців підтримали ідею. 2004 року Естонія стала членом ЄС. 2007 року – членом Шенгенської зони (у громадян більше не перевіряли документи на кордонах). 2011 року Естонія стала 17-м членом єврозони. 2018 року країна має головувати в ЄС. Шлях до ЄС допоміг країні ще більше інтегруватися до західного світу.

Так само і з НАТО. У 1990-х роках НАТО досить стримано ставилося до країн Балтії. Очевидно, впливало небажання дратувати Росію. Однак мовчазне і плавне просування Балтії вбік НАТО різко змінилося після трагедії 11 вересня в США. Америці потрібні були союзники, причому швидко. Тож, звісно, членство в НАТО було прекрасною мотивацією для східноєвропейських держав. 2002 року Естонія отримала запрошення до вступу в альянс, за 2 роки була прийнята до НАТО.

Бути із Заходом означає також мати проблеми Заходу. Криза єврозони та подальші фінансові заходи відкрили дискусію про майбутнє ЄС. В Естонії також про це говорять – якщо ЄС зможе вийти з кризи (а багато що свідчить, що таки зможе), було б добре знати, в який бік вестиме цей вихід. Ми не знаємо, як виглядатиме ЄС за кілька років, але ми можемо бути більше ніж упевнені, що Естонія буде частиною цього майбутнього. На зміну «Відродженню» чи «Воскресінню» прийшло майбутнє.

Про автора: Ерккі Баховський – співробітник представництва Європейської Комісії в Таллінні. У статті висловлено власні погляди автора.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено