Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
8 травня, 2013

"Динамістки" і "динамісти"

За парубкування була у мене знайома дівчина, про яку всім було відомо, що вона „динамістка”. Термін „крутити динамо” був колись дуже поширений у Львові і означав, що дівчина охоче підсяде за ваш столик у ресторані, проведе з вами вечір, а потім „зробить капці”. Тобто втече. Чи просто буде кокетувати, загравати, а наступного дня вдасть, що вперше бачить.

„Динамістки” були фахові, які постійно паслися в ресторанах, розкручували приїжджих „на стіл”, з чого отримували також відсоток в офіціантів, а потім дозволяли себе проводжати додому. А вдома – о, там вони обіцяли небо в алмазах, збрехавши, що живуть лише з подругою. Дійшовши до брами, яка мала з протилежного боку будинку другий вихід, „динамістка” чутливо цьомкала кавалера в щічку і просила зачекати, нібито кваплячись попередити подругу. Більше він її не бачив.

Але були „динамістки” не фахові, а, можна сказати, вроджені. То був їхній стиль життя – бути вічною кокеткою. Їм подобалося загравати геть з усіма. Вони це робили вишукано, нікого не ображаючи, але водночас кайфуючи зі свого недосяжного становища.

Навіть вийшовши заміж, така кокетка, дозволивши собі уночі з чоловіком фантазійні вишуки, вранці щиро дивувалася, коли він їй про це згадував: „Що? Я щось таке робила? Не може бути!”

Так, вони були вродливі. Вони вабили до себе багатьох, але ніколи не зустрічалися з кимсь одним, а коли траплялося, що на здибанку приходили обидва кавалери, бо дівчина „щось наплутала”, то вона за цією сценою спостерігала з якоюсь особливою насолодою. І не приведи Боже було вичитувати її за це. Вона завиграшки робила такого хлопця дурним. Вона терпляче вислуховувала усі звинувачення, а потім, мило усміхаючись, перевертала усе з ніг на голову, а за кілька хвилин уже хлопець, а не вона просив у неї вибачення і картав себе за те, що насмілився її у чомусь звинуватити.

Доля такого кавалера була приречена – його швидко кидали.

Яруся, про яку я згадав на початку, була саме такою. Вона могла прийти на забаву з одним, щоб за столом сидіти з другим, танцювати з третім, а додому її проводжав четвертий. Вона могла завітати до когось із хлопців додому і заходитися помагати матері хлопця готувати вечерю чи прибирати. В результаті зароджувалася інтимна атмосфера майбутньої сім’ї. Матінка уже готова була прийняти Ярусю за невістку, але... Яруся зникала. А потім витріщала очі з подиву, коли хлопець розповідав, яке вона враження справила на його матінку, і як він уже уявив собі їхнє спільне життя.

Якось я застав Ярусю у свого товариша за милим заняттям: вона мила вікна. Я подумав: о, здається, Яруся нарешті знайшла свій ідеал. Але я помилився. На найближчій забаві вона гуляла з іншим.

Тому, коли вона, завітавши й до мене, щоб повернути прочитану книжку, вирішила перемити весь посуд, я не зробив жодних далекосяжних висновків. Я прийняв це як належне. Я знав, що сентенція „миє – отже любить” тут не на місці. У дев’яноста п’яти випадках зі ста вона на місці, а тут ні. Тому після миття посуду ми сиділи собі в різних кінцях канапи, попивали вино і мололи про все на світі. Так нас і застав товариш, в якого вона мила вікна. Йому теж здалося, що Яруся нарешті знайшла свій ідеал, і настрою йому це не підняло.

Отак вона й пурхала, як барвистий метелик. Їй усе вибачали, бо вона була приваблива. Та що там казати – вона була вродлива. І що цікаво – розумна. Могла розмовляти і про книжки, і про музику, і про малярство. Вона хотіла дружити з усіма. І дружила з усіма. Вона дозволяла себе тримати за руку. Проводжати додому. Цілувати у щічку. Цілувала у щічку сама і дякувала за чудовий вечір, який чомусь не мав жодних шансів повторитися. Вона була завжди усміхнена. Вона світилася. На неї приємно було дивитися. Своєю поведінкою вона збуджувала усіх. Усі її прагнули. Але ніхто не здобув.

Поступово коло довкруж неї звужувалося. Подруги одна за одною повиходили заміж. Тепер у них для Ярусі зосталося обмаль часу. Ну, хіба телефонічно. Кавалери теж розлетілися – хто до війська, хто після внз – за спрямуванням, а хто й одружився. А хто й не одружився, то вже добре знав, що можна чекати від Ярусі.

Повернувшись із війська, я тривалий час її не бачив. Наша велика компанія розбилася на різні вужчі групи, які у свою чергу приросли свіжими друзями.

 – Як там наша Яруся? – бувало хто-небудь запитає з товариства, але у відповідь почує щось невиразне і нічого конкретного. Одне лише було достеменно відоме – Яруся усе ще на виданні.

 – Скільки ж їй років? – знову хтось кине знічев’я, і тоді починає товариство згадувати, уточнювати, сперечатися, а за тим і дивуватися: – Як? Невже тридцять?

Я зустрів Ярусю на одній гостині, коли було їй тридцять два. Усе така ж приваблива, хоч і видно, що за косметикою намагається дещо приховати. Вона ледь-ледь-поповніла, а волосся стало коротким. Уже не та вогнисто-шалена копиця, яка так гарно куйовдилася на вітрі. В очах зникли бісики, натомість з’явився якийсь зосереджений і насторожений погляд, мовби ті очі чогось чекали, але боялися себе зрадити.

Але вона усе ще залишалась вродливою. Вона зраділа, зустрівши мене, і засипала безліччю питань. Я уже був розлучений, а вона – ще не заміжньою. Я був би на сьомому небі від щастя, якби вона стала моєю тоді, у ті благословенні часи. Я б ходив, задерши носа. Мені б усі заздрили. Але зараз я дивився на неї іншими очима. І коли вона поїхала до мене, то наступного ранку, цілуючи її на прощання, я не був на сьомому небі.

Більше ми не бачилися. І згадав я її зараз лише тому, що прочитав про чергову акцію опозиції під спокусливою назвою „Вставай, Україно!”

Мені здається, що після чергової серії таких ялових, інфантильних закликів, які не завершуються нічим, які зводяться лише до потрясання повітря і лякання ворон, коли нарешті прозвучить той єдиний, той найголовніший, той найочікуваніший заклик „Вставай!”, то ніхто вже не встане. Бо усім уже буде зрозуміло, що маємо справу з „динамістами”. Тими – фаховими.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено