Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
23 липня, 2010

Чи є життя після спеки?

Обмежену, самовдоволену й водночас закомплексовану владу встановили в країні не «несвідомі східняки-манкурти», а саме цілком свідомі патріоти
Матеріал друкованого видання
№ 30 (143)
від 23 липня, 2010

Припустімо, присутня кліматична складова – її не може не бути. Середній українець, якщо він не виріс на Кубі (а такий серед моїх знайомих лише один) і з дитинства не звик до спеки впереміш із тропічними зливами, має бути розчавлений температурою. Природно, він сприймає крізь призму фізичного дискомфорту все навкруги: колір трави, гуркіт транспорту, вираз облич перехожих – і, звісно ж, політику та політиків. Але депресія має відтінки. Ця конкретна, наша нинішня, несе в собі ознаки загальної безнадії.

Коли на хвильку припустити, що таки існують дві України (я досі вважаю це спекуляцією, але візьмемо за критерій лише електоральні вподобання), однаково деморалізовані обидві. Мій приятель, бізнесмен із Луганщини, ще півроку тому гучно, до хрипу намагався довести, що Янукович «уже не такий», він змінився за п’ять років і на другий день у президентському кріслі розпочне необхідні реформи. Я не сердився, бо пам’ятав крилатий вислів Леоніда Кучми: «Мєсто сіденія опрєдєляєт точку зрєнія». Тепер товариш у розпачі: за півроку «географічно близькі» остаточно позбавили його віри в можливість займатися бізнесом в Україні. Він дивиться мені просто в очі й не чує іронії свого запитання: «Так кто ж знал?!»

Інша приятелька в лютому навідріз відмовилася голосувати за біло-сердечного кандидата. Своє рішення обґрунтовувала відомою цитатою про «вибір між чоловічою та жіночою зоною», але мені здавалося, там існувала не озвучена вголос додаткова мотивація, щось жіноче... Тепер подруга збирається їхати до Німеччини за дослідницькою стипендією. Каже, краще десь перечекати. Ой, боюся, затримається: вона гарна, вийде собі за німця й досліджуватиме на відстані.

Коротше, обоє в паніці, але до приятеля в мене претензій менше, ніж до приятельки він, принаймні не позиціонує себе як патріот. Так от, я щиро переконаний, що обмежену, самовдоволену й водночас закомплексовану владу встановили в країні не «несвідомі східняки-манкурти», а саме цілком свідомі патріоти. По-перше, бо вони свідомо топили своїх партнерів за помаранчевим табором за їхнє, так би мовити, лицемірство, насправді ж за більшу популярність у виборця. По-друге ж – і це головне! – бо впродовж довгих п’яти років вони імітували бурхливу діяльність, ховаючи повну відсутність системних змін за освідченням у любові до віночків і вишиванок. Це вони послідовно доводили свою неспроможність відповідати за країну й водночас демонстрували реальну байдужість до її подальшої долі. Це вони майже вголос декларували: «Що гірше, то краще».

Це справді феномен, що заслуговує на окреме дослідження: чому, власне, з табору «патріотів» найменше чути критику національної зради у вигляді Харківських угод, продажу іноземцям стратегічних ласих шматків, відмови від європейської інтеграції? Чому втрата країною політичного та економічного суверенітету й здача на гуманітарному фронті всього, що можна здати, не змушують їх кинути запізніле з’ясовування стосунків замість мобілізуватися й бодай спробувати дати солідарну відсіч?

Не розумію, як можна не непокоїтися тим, що ситуацію в країні визначають відверті російські націоналісти? Їхня комічна неадекватність не заважає на 20-му році незалежності конструювати Україну як філію так званого русскаго міра. Цю спільноту важко назвати зовсім штучною й вигаданою, тільки вона об’єднує не шанувальників Антона Чехова та Йосифа Бродського, а поціновувачів «Нових русскіх бабок», у кращому разі «гостей Дмитра Гордона». Це, так би мовити, за формою, а за змістом – тих, хто згоден існувати в орбіті Газпрому та ФСБ. Подобається?

Припустімо, спеку перечекаємо. Але депресія – це не те, що країна може собі дозволити. Як на мене, вона й не має такого наміру. Відчувши один раз на губах смак свободи – не дарованої згори, а здобутої віч-на-віч із шеренгою «Беркута», – від неї надалі важко відмовитися. Тому хай опозиція швидше приходить до тями на своїх середземноморських пляжах. Якщо вона не знайде в собі сили сконцентруватися, українці ви-гадають щось більш придатне для вжитку. Не вірю я, що вони мовчки погодяться на такий сценарій: провінція, філія, сателіт, спільний ворог, спільний кордон, спільна цивілізація, «русскій мір»...



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено