Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
10 травня, 2013

Компроміс чи капітуляція?

Українська дійсність змушує часто замислювати­­ся: чому ми не пішли шля­­хом Польщі, Чехії, Естонії, чому вже багато років не полишаємо хибної дороги, що веде у глухий кут історії?.. Чому, скажімо, наші друзі по недолі з колишнього СРСР – країни Балтії – змили із себе тавро радянщини, а ми ні?
Матеріал друкованого видання
№ 17 (285)
від 26 квітня, 2013

Є довгий список причин то­­го, чому дерадянізація в Україні не відбулася. Про це вже багато писали, зокрема й у Тижні. Одна з найважливіших – іще від 1991 року діяв неофіційний, неоголошений, невербалізований компроміс між проукраїнсь­ки­­ми та прорадянськи­­ми сила­­ми різного політичного забарвлен­­ня, що намагалися збе­­регти в нас імперсько-радян­­ську систе­­му без СРСР. Зрозуміло, в нові часи та модель неминуче мала пережити певні мутації. Одначе вона не мусила змінити своїх головних підвалин.

Компроміс полягав у тому, що неукраїнські сили визнають формально-риторичний стан, по­­в’язаний із офіційним унезалеженням, зберігаючи потрібний їм фактичний статус-кво, що існував до 24 серпня 1991 року. Такі угоди можуть дуже суттєво впливати на політику, обмежуючи простір вільного політичного маневру. Діяльність, приміром, Віктора Ющенка на посаді президента країни значною мірою визначалась кулуарною домовленістю його з Леонідом Кучмою в 2004 році. Зміст її нам досі не відомий, хоча факт, що вона існувала, не викликає сумнівів.

Що ж стосується компромісу початку незалежності, то прихильники радянської влади та ідеології впродовж усього цього періоду більш-менш спокійно ставилися до українсько-проєвро­­пейської риторики, до закликів українізуватись і європеїзуватись, але тут-таки організовували шалений спротив, щойно в країні намагалися перейти до від слів до діла. Вони від цього виграли, практично не зазнавши значних утрат, убезпечивши свої позиції від поразки й зберігши сили для майбутнього наступу, реваншу.

Україна на цьому програла, бо для неї компроміс мав усі ознаки капітуляції, означаючи заблокованість дерадянізації, дерусифікації, перебудови соціальних і адміністративних інституцій за європейським зразком. До речі, нині в нас треба практично повторити те, що в 1920–1930-ті роки зробив у Туреччині генерал Мустафа Кемаль Ататюрк. Себто звільнити країну від імперсько-азійської спадщини, що в його країні виступала у феодально-султанській формі, а в нашій – у тоталітарно-радянській. Однак той компроміс-капітуляція унеможливив нормальний розвиток держави, нав’язавши на довгі роки мертві матриці євразійського соціально-політичного та економічного минулого. Сьогод­­ні вони розкладаються, тому й запах відповідний. Проте самі собою, без суб’єктивних зусиль суспільства вони ще довго не зникнуть в умовах консервації чужих європейській цивілізації моделей, інституцій та соціальних механізмів.

Особливості цієї капітуляції дуже наочно ілюструє мовна політика часів Кравчука, Кучми і Ющенка. Тоді влада зробила українську державною на папері за фактичного панування російської, супротивники мови титульного етносу мали задовольнитися реальною (хоч і повзучою) русифікацією, не виступаючи проти паперової українізації, що аж ніяк не вимагала від державних службовців володін­­ня українською і використання її в процесі виконання управлінських функцій. Ця тиха «лінгвістична» угода проіснувала до приходу в президентське крісло Віктора Януковича, коли попередній порядок було зруйновано на користь тотальної русифікації.

Небажання політичного класу, значної частини інтелігенції та експертного середовища по-справжньому обстоювати національні інтереси, праг­­нення вирішувати навіть найпринциповіші питання домовленостями з тими, хто не хоче в Україні ніякої України, зумовили радянсько-російський характер того, що в нас називається державою. А ця держава підозріло нагадує сусідню, виступаючи чимось на зразок її паралельного варіанту, такої собі Росії-2. Влада, що пішла на цю капітуляцію, забезпечила собі доволі легке вирішення своїх економічних, фінансових і політичних проблем під час переходу до приватної власності, але саме тим задкуванням вона позбавила Україну шансів на швидку модернізацію за прикладом країн Цент­рально-Схід­­ної Європи. Коли сьогодні кажуть, що події в Україні йдуть «не туди», «не в тому напрям­­ку», то в умовах такого неформального договору цей регресивний шлях бачи­­ться безальтернативним. Однак розірвання такої кабальної уго­­­ди не може мати кабінетно-кулуарного характеру чи бути лише декларацією. Скидання ланцюгів, що обплутали руки й ноги України, передбачає жорстку боротьбу, конфлікт, протистояння. Ці про-­­

блеми не можна залагодити «дипломатични­­ми» перемова­­ми. Є фактом, що в 1991 році країна здобула незалежність практично без бороть­­би, завдяки сприятливому збігу обставин, проте ця позірна легкість зумовила дуже тривале й важке просування до ефективного державотворення. А нинішні події переконують, що активних зусиль не уникнути. Якщо подивитися правді у вічі, то переможе або українсько-європейська, або радянсько-російська модель цивілізаційного устрою, від цього нікуди не втекти, не сховатися, не відокремитись і не відгородитися кордонами всередині країни. У випадку перемоги першої моделі Україна швидко наздоганятиме західних сусідів, другої  – її як держави, ймовірно, не буде…

Чи дав щось корисне той компроміс початку 1990-х?

Він обернувся двома десятиліттями вкрай неефективного державотворення, економічної стагнації, олігархізації ділового життя, занепадом і зубожінням мільйонів громадян. Насправді замість усунення попередніх соціальних та ментальних конструкцій в Україні всі ці роки тривала регенерація радянщи­­ни, що вступила 2010 року в найвищу фазу. Те, що відбулось і відбувається, ще раз довело: у принципових, доленосних питаннях не можна йти на компроміс, а надто такий, що схожий на поразку та зречення вихідних національних цінностей.

Те, що виявилось дуже зручним для пострадянського пар­тій­­но-адміністративно-бізнесо­во­­­го активу, показало себе смертельно шкідливим для нації та держави.



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено