Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
25 квітня, 2013

Журналісти проти конспірологів

Всі знають усе. Телебачення, онлайн-ЗМІ, соціальні мережі – ці реалії поточного століття розмивають будь-які інформаційні бар’єри й роблять інформацію загальнодоступною. А інформація – це знання. А знання, як відомо – це сила.

Так казали раніше, так часто кажуть і зараз. Разом із тим, міцнішає протилежна думка: розвиток інформаційних мереж призвів до їх масового засмічення. Цінна інформація тоне в «білому шумі». Здобути реальне знання – про окрему подію чи цілу науку – стає все важче, і той, хто хоче відділити зерно від полови, дедалі більше уподібнюється Попелюшці на спецзавданні від мачухи. Так кажуть теж.

Це правда, але не вся. Є ще одна біда: інформаційні маніяки, котрі продукують те, що вважають «знанням», зі щирої любові до мистецтва. Їх ніколи не влаштовує так звана офіційна версія подій. При цьому передбачається, що версія комерційних ЗМІ – теж офіційна. «Всі брешуть», повторюють вони услід за доктором Хаусом, і стрункими лавами, як хрестоносці до Святої Землі, рушають на «пошуки правди». Саме вони «точно знають», що ФСБ підірвало Волгодонськ, а ЦРУ – Нью-Йорк, що Віктор Ющенко отруївся стовбуровими клітинами, а ДТП, в якій загинула принцеса Діана, влаштували британські спецслужби. Вони – конспірологи, ім’я їм – легіон. Іноді вони дійсно влучають у ціль, частіше – ні.

Часом це можна встановити, просто звернувшись до першоджерел. Кожна людина з доступом до інтернету може легко встановити, що Юлія Тимошенко на Майдані 2004 року не закликала «обнести Донбас колючим дротом». Жодного аудіо-чи відеозапису з такими словами немає. Щоправда, автор цих рядків тоді, на Майдані, на власні вуха чув вигуки Юлії Володимирівни: «Донецьк, Луганськ – це ж наші люди, що ми, колючим дротом їх обнесемо?!». Схоже, Юлію Володимирівну просто неправильно зрозуміли.

Карма невблаганна: пізніше дісталось і Віктору Януковичу. Пам’ятаєте історію про те, як він у Львові нібито переплутав слова «генофонд» і «геноцид», сказавши, що на зустріч із ним як із кандидатом у президенти зібрались «кращі геноциди» краю? Цю інформацію поширили досить поважні ресурси – скажімо, сайт ТСН. Мало хто помітив посилання на першоджерело – зовсім інший, значно менш відомий сайт. Я сам колись працював на тому сайті (хоча на час появи новини про «геноциди» це давно вже минуло). Можу запевнити: не було не тільки такої фрази Януковича у Львові – навіть самого Януковича в той час у Львові не було.

Читачі новин мали б звернути увагу на прості речі: якщо в новині немає дати, чіткої вказівки на обставини, за яких зроблено заяву, нарешті, якщо немає інших новин з відповідної події – то, швидше за все, йдеться про фейк. Але ж кожне вірить у те, у що вірить. І підтасовує факти під власну картину світу. «А звідки ви знаєте, що цього насправді не було?!», - таке доводилось чути неодноразово. Як прокоментував такі запитання один із тверезо мислячих колег, «Ви були за кордоном? – Ні. – А в яких саме країнах ви не були? Принесіть довідки з посольств».

Звичайно, подібні дурниці виникають не на пустому місці. Тимошенко не казала про «колючий дріт» - але казала, що фракція Регіонів у парламенті «може повіситись на власних шарфиках». Багато хто сприйняв це не як невдалий гумор, а як погрозу – і повірити в «колючий дріт» після цього було вже неважко. Про Януковича взагалі промовчимо. «Геноциди» були вигадкою, але такий ляп цілком лягав у стиль Віктора Федоровича – тому в це й повірили.

Вестись на відверту фальшивку – питома риса багатьох резидентів соцмереж, котрі прагнуть висловитися якомога швидше, не гаючи часу на перевірку інформації. Цілий тиждень в інтернеті гуляє замітка газети «2000» про губернаторку Аляски Сару Пейлін, котра нібито в ефірі однієї телекомпанії закликала американського президента Обаму віддати наказ про бомбардування Чехії через… теракт у Бостоні. Мовляв, Пейлін переплутала Чехію з Чечнею (двоє братів, що влаштували теракт, як відомо, чеченці).

«Новину» про Пейлін першим дав тамтешній сайт, котрий чесно попереджує, що вигадує свої «новини» заради знущання з політиків. Щось на кшталт українського сайту UAreview. Але багато хто сприйняв повідомлення всерйоз. Особливо в Росії. Адже, як казав російський сатирик Задорнов, «американці – тупі»… Цікаво, що декотрі з цих російських сайтів так само легко поширили «новини» вже згаданого UAreview про те, що футболіст Андрій Шевченко стане головою Пенсійного фонду, або про те, що в Україні вводиться плата за користування туалетами в поїздах.

Бувають складніші випадки. Візьмімо той же теракт у Бостоні. Спочатку американські, потім російські, а там і наші соцмережі зануртували «розслідуванням» якогось юзера, котрий на основі фотографій із місця подій «встановив», що теракту… не було взагалі. Мовляв, це постановка. Кров – фарба. Жертви – актори або муляжі.

Ніхто навіть не замислився над тим, навіщо кривавому ЦРУ (ФБР, АБН) залучати десятки людей до «постановки», і як у такому випадку убезпечитись від витоків інформації. А головне – чого б криваве АБН (ФБР, ЦРУ) не влаштувало теракт як такий? На це, принаймні, не довелось би залучати акторів, а ефект був би той же… Але ще не народився той конспіролог, котрого цікавила б логіка. Конспіролога цікавить віра. Або просто бажання уславитись.

Читайте також: Ходить чутка - заборонять всі чутки

Навіщо дивитись далеко, в Америку? 23 квітня практично в центрі Києва двоє невідомих зарізали громадянина Парфенюка. Це відбулось навпроти приватної клініки. Журналістка Єлизавета Татарінова, що проходила поруч, спробувала викликати лікаря цієї клініки, аби він надав потерпілому першу допомогу. Але секретарка на ресепшені клініки, розгубившись, кілька хвилин запевняла Татарінову, що лікарі клініки надають допомогу лише «за попереднім записом». Урешті-решт лікар прибіг, але було пізно.

Татарінова написала гнівний пост у соцмережі, і цей пост розійшовся багатотисячним тиражем. І що ж? Досить швидко з’явились конспірологи, котрі припустили, що це – змова з метою очорнення зазначеної клініки. «Доказ» полягав у тому, що авторка посту написала, ніби чоловіка застрелили – а насправді, як я вже сказав, він був зарізаний.

Правда ж, як сказала мені сама Татарінова, проста: чолові лежав долілиць, під ним була калюжа крові, а поруч лежав револьвер. Ніхто з перехожих не міг знати, що револьвер належав самому загиблому. На жаль, він не встиг ним скористатись…

Тобто для того, аби робити далекосяжні висновки, все-таки бажано знати факти. І користуватися логікою. Дивно, погодьтеся, вірити в те, що ЦРУ підірвало офісні будівлі і вбило три тисячі чоловік – але винайняло десятки акторів для інсценування вбивства усього лише трьох.

Проблема в тому, що «швидкі» соцмережі та ЗМІ полюбляють смажене, і не полюбляють холодних страв. Мало хто полізе по англомовних першоджерелах, аби з’ясувати, що насправді казала (чи не казала) Сара Пейлін. Не кожен може знайти журналістку Татарінову, а потім – ще й поговорити з персоналом приватної клініки на вулиці Саксаганського. Не кожен завдасть собі клопоту перегорнути мегабайти відеозаписів із Майдану, де виступала Тимошенко. Мало хто уважно придивиться до формулювань «новини» про Януковича і «геноциди», та до джерела цієї інформації…

Та що там казати: навіть професійні журналісти не так давно легко проковтнули фальшиву новину УНІАН про стеження «ведмедів» за захисником Юлії Тимошеенко Сергієм Власенком. Пам’ятаєте?

І все ж таки перевіряти інформацію треба. І це – не лише професійна журналістська вимога, а й обов’язок кожного. Адже, як каже відоме прислів’я, «те, що у вас паранойя, ще не означає, що за вами не стежать».

Я маю на увазі, що і маніпуляції громадською думкою, і інсценізації – або, навпаки, приховування злочинів – усе це дійсно трапляється в житті. Й головна проблема з конспірологами саме в тому, що вони своїми безглуздими «здогадами» сприяють не встановленню істини, а зміцненню паранойі.

Можна навіть сказати так: той, хто надто любить «викривати змови», мимоволі сприяє реальним змовникам. Здоровий глузд  і реальна поінформованість – єдине, що можна цьому протиставити. Крім журналістів, робити це нікому.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено