Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
16 липня, 2010

Лизоблюдство

Із Віктора Януковича ліплять «вождя»
Матеріал друкованого видання
№ 29 (142)
від 16 липня, 2010

Віктор Янукович починає своє президентство з того, чим 30 років тому закінчував генсек Лєонід Брєжнєв, – із тріумфального лизоблюдства його прісної на всіх щаблях адміністративної системи. Тоді це викликало хвилю анекдотів про «дорогого Лєоніда Ілліча». Народ тихо сміявся – голосно сміятися було небезпечно. Сміялися з недолугості вождя, з агітпропівської міфотворчості довкола «Малої землі», де начебто й вирішилася доля війни, з кожної чергової зірки Брежнєва і з його Лєнінської – літературної! – премії… Система загнивала.

Різким, до болю знайомим запахом гниття повіяло і в дні, коли нова владна номенклатура святкувала 60-річчя свого головного начальника Віктора Януковича. Лизоблюди взялися ліпити з нього «вождя». 9 й 10 липня на кількох телеканалах «крутили» фільм «Президент. Початок шляху», знятий на замовлення Національної телекомпанії України. Лицезріти Віктора Януковича народ мав, звісно, у прайм-тайм, причому не лише на Першому Національному, а й на ІСTV та каналі «Київ».

Фільм пафосний, агітпропівський, звідси й запах. Відчуття таке, ніби гортаєш журнал «Корея» часів Кім Ір Сена. Або дивишся партійну хроніку часів Брєжнєва. Стиль той самий. І мета та сама: глорифікація простого й мудрого, відповідального й рішучого вождя, перейнятого думами про народ.

Перші кадри: відчиняються двері Верховної Ради – і в них заходить новий президент України; за кадром звучить присяга, яку зачитує Янукович. А далі парадно-казенна хроніка й синхрони. Дикторського тексту – мінімум, він з’являється тільки в моменти найвищого пафосу. З пафосом автори взагалі мали проблеми, адже Януковичу-президенту хвалитися поки що нічим. Через те заслуги бралися «в кредит». Народові ж (глядачеві) пропонувалися надія на світле майбутнє і віра в президента, який не підведе. Є ще натяки на те, що грядуть реформи, тож, можливо, доведеться затягувати пасок. Про які саме реформи йдеться, зрозуміти важко. Нам просто кажуть: вірте в Януковича – і все закінчиться добре. Головний меседж фільму саме такий.

А побудований він на багатоголоссі, в якому, втім, домінує одностайність. Як не як, а фільм «Президент. Початок шляху» – це публічний подарунок Януковичу на день народження (за наш із вами кошт). В ньому забагато патетики, яка в наш іронічний час може викликати хіба що посмішку. Перша вчителька Віктора Федоровича каже, що в її знаменитого учня «добра душа», – і ось вам фальшиво-сентиментальні кадри, що нагадують сценки із «Лєнін і діти». Ось якась бабця-ентузіастка дає новому президентові наказ, «чтобы процветала наша Украина», і він майже по-піонерськи відповідає: «Только так!»

 «Проколів» у цьому напівхалтурному фільмі так багато, що часом здається, що Януковичу на день народження просто підсунули свиню. Коли Таїсія Повалій каже, що Янукович «може бути батьком для всіх нас», а Нестор Шуфрич запевняє, що «з президентом Януковичем Україна може спати спокійно», то спробуй тут не розсмійся! Адже спочатку нам гордо кажуть, що Віктор Федорович – то якийсь «Українбаші», а потім вустами Шуфрича пропонують… поганяти до ями чи що?!

Ну і кадри з яйцями, які Янукович смажить на старенькій сковорідці у помешканні жінки, де щойно з’явився газ, – також прокол. Надто свіжа ще в пам’яті багатьох історія з «веселими яйцями» 2004 року...

Утім, мене найбільше «зворушила» поява у кадрах фільму інтелектуалів-гуманітаріїв. Про Ларису Скорик, яку дав­но привабила «чоловіча постава справжнього мужчини» Януковича, казати, щоправда, нічого: вона у своїх симпатіях принаймні послідовна. Що ж до Богдана Ступки, то він великий лише на сцені, це відомо. А так хвалитиме кого треба і коли треба. Така собі українська хитруватість. Можливо, навіть небезкорислива (звичайно, все заради театру, культури – нічого особистого!). Із того, що про Януковича сказав Борис Олійник, режисер «витяг» хіба що загальні слова: попереду політики й економіки має бути культура… елементарна порядність і відповідальність потрібні кожному, навіть президентові… Теж українська хитруватість, тільки в іншій версії. Не легше було збагнути й Дмитра Стуса: здається, він сказав, що все так погано, що тепер тільки на Януковича й залишилися сподівання…

 «Майстри культури», як бачимо, розділилися. Одні намагаються чинити спротив владі, яка реалізує політику «прощай, Європо!», інші пристосовуються. Щось подібне вже було: на початку 1920-х дехто з вождів УНР теж думав, що зуміє «одягти більшовизм в українську одежу». Що з того вийшло всім добре відомо.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено