Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
9 липня, 2010

Гласний Прагматизм Польщі

Віднині в польсько-українських відносинах дуже багато залежатиме саме від України
Матеріал друкованого видання
№ 28 (141)
від 9 липня, 2010

Це були найнезвичайніші вибори в 20-річній історії польської демократії, що почалася 1989 року. І не лише тому, що відбулися після смоленської трагедії 10 квітня, коли загинув президент Лех Качинський. Їхня особливість у тому, що прем’єр-міністр Дональд Туск – потенційно головний фаворит – ще взимку відмовився від участі у виборчих перегонах. Як наслідок – обидві найбільші партії Польщі були змушені висувати на них запасних кандидатів. «Громадянська платформа» (ГП) – Броніслава Коморовського, «Право і справедливість» – Ярослава Качинського. Крім того, вибори відбувалися одразу ж після великих повеней, що накрили Польщу. Все це призвело до того, що виборча кампанія протікала в унікальній атмосфері. Приміром, ГП відмовилася від білбордів, аргументуючи це тим, що виборча боротьба після національної жалоби має бути стриманою. У підсумку є дивним і результат виборів. Нагадаємо, що виграв їх Броніслав Коморовський (53%), Яро­­слав Качинський відповідно програв (47%). Такий невеликий відрив вселяє переконан­­ня, що великого успіху насправді досяг Качинський.

Якщо ж уважно вчитатися в польську Конституцію, то стає зрозуміло, що вся виборча боротьба була театром. Повноваження президента в Польщі зовсім інші, ніж в Україні. Його політична роль чітко лімітована. Ці вибори не мають такого значення, як парламентські перегони. Хоча, оскільки главу держави Польща вибирає всенародно, президентська кампанія теж перетворюється на поле гострої боротьби між партіями.

Нині можна бути впевненим у тому, що новий президент Броніслав Коморовський співпрацюватиме з урядом у питаннях зовнішньої політики. Що це означає для України? Передусім те, що на великі зміни у відносинах із Польщею сподіватися не варто. Дипломатія, якою керує Радослав Сікорський, за головну мету вважає зміцнення своїх позицій у ЄС. Друге її завдання – активна політика у Східній Європі. Але «друге» не значить менш важливе, воно просто не перше на черзі. Польща під керівництвом ГП готова підтримувати прагнення України до ЄС, але не в кредит, а за умови, що Київ сам пришвидшить реформи та викаже більше волі до зближення з Європою. Дональд Туск, а головне – Радослав Сікорський менше говорять про Україну як про свого «стратегічного партнера». Їхній підхід дуже прагматичний. Вони наголошують на тому, що нині ЄС неможливо переконати запросити Україну до своїх лав. Тож немає і сенсу про це безупинно говорити, бо таким чином можна ще більше налякати Західну Європу. Дехто як у Польщі, так і в Україні вважає, що Варшава просто перестала цікавитися вашою країною. Безперечно, Лех Качинський частіше, ніж уряд говорив про Україну. Однак важко пригадати, чи мало це, окрім дружніх відносин із Віктором Ющенком, якісь інші виміри й конкретні результати. Та й дружба захиталася після рішення українського президента надати Степанові Бандері звання Героя України. 

Теоретично Броніслав Коморовський як президент має провадити таку саму політику, як і уряд. Але є кілька моментів, через які між ними може бути відмінність. Пан Коморовський ще в ті часи, коли був діячем антикомуніс­­тичної опозиції, редагував підпільний журнал, при­­свячений, зокрема, й Україні. Він є чутливим до справ Східної Європи ще й тому, що його родина який час жила у Вільнюсі.

Взагалі, його ставлення до регіону Східної Європи є іншим, ніж у Сікорського. Новий президент уважає, що По­­льща має бути активно присутньою в таких країнах, як Україна та Білорусь. Далі, якщо Броніслав Коморовський захоче показати, що він є кимось більшим, ніж англійська королева, то, ймовірно, вибере саме зовнішню політику як головний плацдарм президента. Так чинили його попередники. Якщо Александр Квасневський увійде в історію Європи, то передусім за його участь у Помаранчевій революції, Лех Качинський – за підтримку Грузії в 2008 році та фатальну подорож до Катині, що була виявом ставлення не лише до польського минулого, а й до долі всієї Східної Європи.

Отже, пан Коморовський, імовірно, більше говоритиме про Україну, частіше відвідуватиме Київ та підтримуватиме різні польсько-українські ініціативи. Створюватиме атмосферу польсько-української дружби. Це будуть здебільшого символічні діяння, але спільно з урядовим прагматизмом усе це може бути привабливою пропозицією від країни-сусідки. Однак за умови, що президент та уряд у Києві справді захочуть із Польщею співпрацювати. Якщо ж ні, то вона й далі говоритиме про «стратегічне партнерство» з Україною (що є ознакою політичної адекватності), але щоразу це матиме все менше значення.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено